Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
Він підійшов до неї зовсім близько й м'яко запитав:
- Чого ти тремтиш, Нанаї? Чого тремтиш перед тим, хто
щиро тебе покохав?
Вона широко розкрила очі-й немовби весняна повінь
вихлюпнулася з берегів, їй хотілося заглянути в його думки
Й переконатися, чи ці слова щирі, чи не заховане в них якесь
лукавство.
- Ти все ще не віриш, що я - Набусардар і що Набусар-
дар приймає тебе зі співчуттям і любов'ю? Я не знаю, що
привело тебе до мене, але хочу вірити, що більш ніщо не
зможе нас розлучити.
Не тільки очі, але й усе Нанаїне обличчя з кожним його
словом виражало дедалі більше здивування. Вона не була
певна, чи не спить зараз біля своїх овець в Оливковому гаю
і чи все це не сон, чи це таки справжній Набусардар стоїть
перед нею і чи справжнє все те, що він зараз говорить.
- А може, тебе лякає те, що я закривавлений? - І Набу-
сардар оглянув свій одяг.- Так, сьогодні я бачив багато
крові, але й це колись скінчиться.
Він ніяк не міг зрозуміти, що діється в душі Нанаї. Вона
стояла перед ним незбагненна, ще таємничіша, ніж небесне
склепіння над головою.
- Чи ти хочеш .спершу розповісти мені, що тебе сюди
привело? Тоді сідай біля мене й спокійно відкрий мені своє
серце.
Він показав їй на лаву з дерева усу, привезеного з гір
країни Мелуххи.
Коли вони сіли, Нанаї заговорила:
- Я не можу опам'ятатися, пане, я розгубилася в. цих
величезних покоях. Колись я раділа з того, що я - Гаїмада-
нова дочка, і пишалася своїм родом, а тепер бачу, що ні те,
ні те не має тут ніякої ваги. Зараз я не можу навіть пояс-
нити, як це я могла противитись твоїм наказам, коли ти при-
їхав по того перського шпигуна.
- .В своєму середовищі ми завжди почуваємо себе силь-
нішими й певнішими, Нанаї. Не думай, що Набусардар
осудив тебе за твою сміливість. Ти мені все одно дуже
дорога. Війни й небезпеки,- а вони тепер загрожують і нам
з боку персів,- це не тільки гори трупів на бойовищах. Вони
приносять шкоду й живим, руйнують добрі взаємини між
людьми. Але я не хочу, щоб перська небезпека зробила нас
ворогами. Устіга, наш спільний ворог, намагався цього
досягти, і не лише тим, що його мета - поневолити нашу
батьківщину. Він хотів, щоб ти зненавиділа мене й через
.інше. Тож я мушу розповісти тобі про один випадок, який
не тільки не виставляє мене в вигідному світлі, а, навпаки,
на думку багатьох,- і на твою теж,- кидає пляму на моє
життя. Це правда, я любив немало жінок, і мене теж багато
любило. В Єгипті я побачив любов справжню, чисту й само-
віддану. То була обраниця Устіги. Я теж прагнув тоді такої
любові й довів його кохану до того, що вона кинулася
в води Нілу. Я розкаявся в цьому гріху своєї молодості.
Розкаявся в ньому відразу ж після того, що сталося, але не
перестав мріяти про любов чистого серця. Коли я вперше
побачив тебе, усе в тобі промовляло про те, що ти здатна
на таку любов. Та, щоб знов не ошукатися, я видав себе за
гінця верховного воєначальника. Ти вже пробач мені це.
І не тільки пробач, а й залишся зі мною назавжди.
- Мені все це здається сном, бо я сама прийшла просити
тебе, а ти мене випередив і приголомшив. Я ніяк не можу
опам'ятатися від твоїх слів.
- Це не сон. Я живий і справжній. І все, що оце кажу
тобі, добре обдумав наперед. У моїх словах немає ніякої
маячні. Я при .повному розумі й живий. Поглянь...- Він.
торкнувся її руки Й сказав проникливе, ніжно: - Нанаї! -
І не втримався, щоб не повторити цього дотику. А потім
узяв обидві її руки в свої й несподівано притулив до гру-
дей.- Нанаї...- з тугою й болем повторив її ім'я.
За хвилину він відпустив Нанаїні руки і, немовби доче-
кавшись нарешті тієї хвилини, яку в нього не змогли віді-
брати ні боги, ні Кір, обняв її за плечі. Обняв так міцно, що
вона переломилася в його-обіймах, наче тендітна квітка.
Пригорнув її до своїх грудей, на яких червоніли плями
свіжої крові. Нехай ця кров буде печаттю їхнього спільного
майбутнього. Нехай її узи стануть такими ж міцними, як
Бабілу - Ворота божі.
Він нахилився до її вуст і мовив:
- Ти чиста й прекрасна. Ти прекрасніша, ніж лілії на
пагорбі Ко-лая. Ти чистіша, ніж чудодійні джерела в святи-
лищі богині Гули.
їхні вуста злилися в довгому поцілунку.
Нарешті Нанаї проказала уривчастим голосом, мов сп'я-
ніла від поцілунку:
- Пане, пане, прошу тебе...
Але Набусардар .мовби не чув її й не розслаблював
своїх палких- обіймів. Він усвідомлював тільки те, що
нарешті настала хвилина, якої так давно прагнув і заради
якої здатен був багато чого зректися й багато чого витер-
піти. І ось тепер ця хвилина прийшла майже без ніяких
жертв і мук. Кому він повинен за неї дякувати? Та зараз
ніколи про це розмірковувати. Треба всією душею увібрати
в себе кожну її часточку, незалежно від того, хто її подару-
вав. Бо цілком можливо, що вона випала їм тільки сьогодні
і що завтра Кір увірветься до Вавілонського царства, і тоді
всьому буде кінець.
- Так, Нанаї,- шепотів він, дивлячись у її великі, гли-
бокі зеленаві очі, задумливі, мов сосни в Срібних горах,
горах Тавра,- я вже тобі казав, що ми не матимемо часу
чекати, поки ти звикнеш до моєї любові, бо ворог стоїть на
наших кордонах, і може статися, що завтра мені доведеться
виступити проти нього. Я не знаю ні години, ні дня, коли
змушений буду попрощатися з усім тим, що мені дороге.
Він знову міцно пригорнув її до себе, пронизуючи палким
поглядом, і вона затремтіла, як тремтить спіймане
пташеня.
- Тоді я змушений буду покинути все, що дороге мені,
і тебе теж. Але перш ніж це станеться, я хочу заповнити
тобою своє життя так, аби ти ввійшла в мою кров і плоть.
Тільки знаючи, що ти належиш мені, що ти розумієш мене,
що моя воля - це й твоя воля, що моя боротьба - це й твоя
боротьба, що моя любов - це й твоя любов,- тільки знаючи
це, я зможу хоробро виступити проти персів і командувати
своєю армією. Коли я матиму певність, що в кожному своєму
помислі і в кожному своєму вчинку можу звіритись на тебе,
то заприсягаюсь тобі перед ликом небесної Іштар, якій ти
присвячена, і пам'яттю твого доблесного дядька Сініба,
тоді я врятую нашу вітчизну!
Нанаї мовчала й злякано дивилася на його вуста, неспро-
можна зрозуміти, ,що з нею діється.
- Ти готова до нього, Нанаї?
Вона не могла видобути з себе ні звука й довго не відпо-
відала. Не відповідала так довго, що в приголомшеного
Набусардара ворухнулося почуття недовіри.
- А може, ти не готова й не.хочеш цього? Може, ти
бажаєш прийняти любов іншого й розділити його долю?
- Будь терплячіший зі мною, пане,- насилу вимовила
вона.
- Може, ти навіть хочеш, щоб перси перемогли мене?
Набусардар замислився і, немовби щось раптом почало
прояснюватися в його голові, розслабив руки. поволі ви-
пустив Нанаї з своїх обіймів і підвівся.
Вона тремтіла від страху і невідомості.
Набусардар пройшовся покоєм і постукав кісточками
пальців по бронзовій вазі з гілочками лавра та з нарци-
сами.
-'Ти весь час мовчиш,-мовив він роздратовано,-і я
можу тільки здогадуватися, що ти думаєш не про мене й не
про нашу вітчизну, а про того, кого я ув'язнив у підземеллі
цього палацу, про того, за врятування якого ладна була
пожертвувати своїм життям.
Нанаї сперлася долонями на лаву, немовби збиралася
підвестись, але наступні Набусардарові слова знову при-
кували її до місця. Вона напружила всі сили, однак губи її
затужавіли, мов камінь.
- Ти прийшла обдурити мене своєю любов'ю! - вигук-
нув вігі злостиво зсунув брови.
- Чому ти проти своєї волі хочеш бути зі мною не-
справедливим, пане? - нарешті вдалося їй витиснути з себе.
- Не забувай, що я теж людина, а не звір. Так, колись
і моє серце було холодне, але ти розтопила кригу, якою воно
було скуте, і в нього знову влилася гаряча кров. Звичайна
людська кров, що робить людину такою чутливою. Колись
я був твердий, як мій меч. Мені було однаково, хто падає
під ним і вмирає...- Він заскреготів зубами й знову запитав
Її: - Ти прийшла по нього? Кажи! Ти хочеш допомогти йому
втекти чи прийшла полегшити його муки?
- Я бачу, що страх перед майбутньою війною передчасно
позбавляє тебе розуму. Я прийшла до тебе, пане, але ти не
дозволяєш мені й слова вимовити.
- .Говори! - прошепотів він і глибоко зітхнув.- Говори,
роки я справді не збожеволів. Я - мов той звір, за яким га-
няються по всьому світу з луком і який ніде не може знайти
ні спокою, ні відпочинку, а мені саме зараз так потрібні
спокій і відпочинок.
Набусардар провів рукою по лобі, а потім несподівано
захитався й знесилено впав на стілець. Якусь хвилину ще
боровся з собою, а коли "йому трохи попустило, сперся лік-
тями на стіл і стиснув руками голову.
Він раптом уявив собі, як-Телхіза в ці хвилини справляє
бенкет кохання з убивцею Сібар-Сіном. Потім на думку йому
спав Валтасар, для якого в ці сповнені великої небезпеки
для вітчизни дні найбільше важило здобути холодне серце
скіф'янки. Та найдужче засмутила його думка про те, що
Нанаї прийшла із Села Золотого Колосся, мабуть, тільки
з однією метою - допомогти Устізі врятуватись з в'язниці,
а він, Набусардар, хотів зробити її володаркою свого серця!
В очах у нього потьмарилось, і голова впала на стільницю.
Нанаї підбігла до нього й підвела його голову. Торкну-
лася чола й відчула, що воно пашить вогнем. Жили на
скронях здулися. Вона не знала, що робити, аби він знову
прийшов до тями. Пошукала в покої посудини з ліками, але
не знайшла. І.тоді кинулась до Теки.
Глянувши "на свого пана, рабиня турботливо зітхнула:
- Він смертельно стомлений, і йому треба відпочити.
Вона тихо вийшла до опочивальні й приготувала ложе.
Потім повернулася, розмішала в вині порошок і насилу
влила його крізь зціплені зуби Набусардарові в рот. Мету-
шачись біля нього, шепотіла дочці Гамадана:
- Ти мусиш бути з ним ніжна й ласкава. Стань йому
В гірку хвилину радістю, а в хвилину слабості опорою.
Нанаї не відривала погляду від Набусардара, поки Тека
підтримувала його голову і вливала в рот напій. Вона майже
не слухала слів рабині й тільки чекала, коли непереможний
прийде до пам'яті. .
Нарешті він поворухнув віями й напіврозплющив очі.
- Я. дуже стомлений,- проказав кволим голосом.
- Я вже приготувала тобі постіль,- турботливо нахили-
лася до нього Тека й допомогла підвестися.
- Я дуже стомлений, - повторив він і дозволив відвести
себе до опочивальні.
Коли він залишився там наодинці з Те кою і в голові йому
трохи прояснилося, то заговорив сам із собою:
- Тижні випробування позбавлять мене розсудливості.
Незабаром я вже буду як цар Валтасар. Мабуть, я образив.
її. Нанаї просила, щоб я був з нею терплячий. Чому я не
-.зачекав, поки вона звикне до мене й освоїться тут? Я звину-
ватив- її, навіть не вислухавши до кінця. Мабуть, я був до
неї несправедливий.
Він голосно покликав:
- Теко!
- Я тут, біля твого дожа; благородний пане. Хочу за-
питати, що робити з тією дівчиною.
- Це та, для якої я наказав приготувати покої, вбрання
й пахощі. Ти служитимеш їй і дбатимеш про неї, як про
рідну дочку.
- Я вже тобі якось казала, благородний пане, що давно
мрію служити господині в цьому палаці, бо дім тільки тоді
є домом, коли його звеселяє своєю красою жінка. Я піклу-
ватимусь про неї й буду їй...
Рабиня хотіла сказати «служити», але це слово раптом
застряло їй у горлі. Господиню, якій збиралася тут служити,
вона все ж таки уявляла собі інакше. Хоча б такою, як
благородна Телкіза. Нанаї здавалась їй просто жалюгідною
в Набусардарових покоях, хоч її постаті" та обличчю можна
було позаздрити. Коли вона надіне дороге вбрання, то,
дивись, і саму Телкізу перевершить красою. Але дороге
вбрання вимагає й витончених манер, благородної пове-
дінки. Хтозна, які в Набусардара наміри щодо неї? Може,
він натішиться нею, а потім з огидою відкине її й піде до
іншої? Цього вона теж рішуче не схвалювала, вже хоча б
в ім'я пам'яті нещасної Таби, про яку Нанаї довірливо ій
розповіла, коли вони чекали приїзду пана.
Міркуючи так, Тека накрила Набусардара й вирішила, що
буде уважна до Нанаї, але не виявлятиме їй тієї шани, яку
Здатна була б виявити справжній володарці серця її пана.
З Цим вона відійшла від Набусардарового ложа й хотіла
загасити світло.
Та Набусардар здивував її запитанням:
- Котра зараз година, Теко?
- Вже ранок, благородний пане.
Він на мить замислився, а тоді сказав:
- Відведи Гамаданову дочку до покоїв, призначених для
неї. Вона-володарка мого серця, і їй належить усе, що є
в цьому палаці. Будь-яке її бажання має бути виконане. За
її життя ти відповідаєш мені головою. Це її палац, і вона не
повинна почувати себе тут чужою. Ми всі будемо їй слу-
жити, бо вона.достойна цього.
Тека похитала головою, бо не все в словах свого пана
зрозуміла як слід. Мабуть, Набусардар марить, бо лоб його
горить, мов у вогні.
Вона тільки сказала:
- Ти дуже стомлений, пане, і тобі треба відпочити.
- Гаразд, але не дозволяй мені проспати аж до полудня.
У мене багато справ, і кожна хвилина мені дорога. Коли я
прокинусь, нехай до мене з'явиться творець Гільгамеша,
великий Гедека. А тепер іди.
Це було все, що сказав Набусардар перед тим, як заснути.
Коли він прокинувся, був уже ясний день і сонце високо
підбилося над вежею Еврімінанкі в б,арсіппському храмі
Езіда. Велика споруда була залита яскравим сяйвом. По
терасах ходили жерці в довгих білих ризах і високих голов-
них уборах» прикрашених золотом. Біля підніжжя святи-
лища стояли мовчазні сикомори й кипариси. Гігантська
постать Набу, бога-писаря, в одінні з чистого золота здій-
малася високо вгору. Він записував людські долі і в його
книгах була записана також доля Набусардара та Гамада-
нової дочки.
Про це подумав Набусардар, коли протер очі й потягся на
своєму шовковому ложі. Набу, син Мардука, без сумніву,
визначив йому. життя вельми суворе й безрадісне. І мало б
сповнитись усе до решти, якби Набусардар хоч трохи вірив
у богів.
Набусардар повернувся на правий бік. Погляд його блу-
кав по опочивальні, обставленій у старовинному хеттському
стилі. Своїми, кольорами вона нагадувала йому вежу Еврі-
мінанкі, і в думках він знову перенісся до неї.
Спершу він охопив поглядом сім високих поверхів, при-
свячених сімом планетам: Сакусу, Мардуку, Нергалу,
Шамашу, Іштар, Набу і Сіну '. Полонений красою споруди,
Набусардар опинився на її першому поверсі. Тут панував
чорний колір, колір Сакуса, бога ночі й вогню, його статуя
з тулубом бика, орлиними крилами й людською головою
непорушне стояла в глибині залу. Чорний колір залу швидко
вигнав Набусардара геть, бо навіював похмурі думки.
Він побрався вище, на другий поверх. Тут зал сяяв по-
маранчевим кольором. Посеред нього стояла статуя бога
неба й землі, величного Мардука. Набусардар заплющив
очі, бо тільки так він міг стати перед богом, якого ненави-
дів усією душею й тілом.
На третьому поверсі криваво-червоного кольору перебу-
вав Нергал, бог війни, мисливства й смерті. З постаменту
зі слонової кості він стежив за війнами, ловами і смертю.
його крила виростали з гігантського лев'ячого тулуба, а
обличчя мало людську подобу. Воно було грізне і страшне.
Набусардар пильно подивився Нергалу в вічі й довго не
відривав, погляду, немовби перевіряючи, хто довше витримає.
Дві сили намагалися зламати одна одну.
Набагато спокійнішим поглядом окинув він четвертий по-
верх, де були чертоги бога Сонця, охоронця життя.
Зал п'ятого поверху був усіяний мерехтливими зірками
на блідо-жовтому тлі. Перед ним у всій своїй, незайманій
красі постала небесна Іштар, дочка бога Ану та його дру-
жини Анту. Вона стояла на спині золотого лева. В одній
руці тримала коло, в другій жезл зі знаком місяця. При-
свячена їй Нанаї була дуже схожа на неї. Зворушений її
образом, Набусардар повернув голову до дверей, за якими
перебувала Нанаї. Але він одразу прогнав від себе настир-
ливу думку про неї й знову повернувся до вежі Еврімінанкі.
Над пристанищем Іштар здіймалися ще два поверхи.
Шостий, кольору небесної блакиті, зі статуєю святого Набу,
' В сучасній астрономії цим назвам відповідають: Сатурн, Юпітер,
Марс, Сонце, Венера, Меркурій і Місяць.
посередника між богами й людьми, і сьомий, залитий сріб-
лим сяйвом, зі статуєю володаря ночі бога Сіна.
Набусардар спрямував погляд на саму гору, де містилася
обсерваторія. В ній двоє вчених мудреців вивчали всесвіт.
Один із них був натхненним послідовником грецького філо-
софа Фалеса з Мілета, що першим обчислив і передбачив
затемнення Сонця на двадцятому році правління Навухо-
доносора, котрий саме тоді почав облогу фінікійського міста
Тіра. Про другого звіздаря казали, що його благословила
божа рука.
Набусардар усе ще подумки споглядав обсерваторію,
коли до опочивальні увійшла Тека з мискою мірси-їства
з меду й олії.
- Я прийшла розбудити тебе, пане.
- Я вже не сплю, добра Теко.
- Чи відпочив ти й чи спокійним був твій сон?
- Не розумію, що це зі мною діється,- мовив він, роздив-
ляючись її намисто з черепашок,- не розумію нічого, що
бачу V чую останнім часом. Мені снився предивний сон,
Теко.
- Може, покликати мага, щоб він тобі його витлумачив?
- Ні, ні,- задумливо заперечив Набусардар.- Мені
треба вертатись у Вавілон, до своєї армії.
- А як же володарка твого серця?
Він мимоволі глянув на двері, які вели до Нанаїних
покоїв, і глибоко зітхнув, ніби хотів увібрати в себе все
повітря опочивальні. Повітря вирвалося з його ніздрів із
звуком, схожим на шелестіння шовку.
Дивлячись на вовняну завісу дверей, зроблену під колір
вежі Еврімінанкі, Набусардар сказав так тихо, немовби
голос його долинав крізь завішене вікно:
- Я хочу побачити її, Теко. Я повинен її побачити.
Тека накинула йому на плечі ранкове вбрання, розчесала
волосся й поклала на нього золотий обруч. Його чорні, мов
воронове крило, кучері мали сьогодні якийсь особливий
полиск. Посвіжіле за ніч обличчя випромінювало усмішку.
Коли він заговорив про Нанаї, то весь аж перемінився на
виду й затремтів від радісного нетерпіння.
- То привести її сюди, благородний пане? - перепитала
Тека.
- Так, приведи,- відповів він твердо.
Нанаї в цю хвилину стояла у сусідньому покої перед
свічадом і дивилася, як її причепурили. На ній було одне
з тих убрань, які приготували для неї за наказом Набусар-
дара: легка сукня з білої шерсті, вишита ясними, мов небесна
блакить, нитками. Хоч Те.ка й вибрала їй сукню, розшиту
золотом, проте Нанаї віддала перевагу цій, бо вона вида-
лася їй скромнішою і нагадувала ту, в якій вона прийшла
з Села Золотого Колосся. Досі вона носила вбрання коротке,
лише до колін, а тепер уперше надягла сукню аж по самі
кісточки. Лазурна вишивка на каймі внизу, довкола шиї
й плечей відтіняла її волосся, яке Тека причесала зовсім
інакше. Воно вже не розсипалося по плечах, а було зібране
у вузол на потилиці; над чолом було майстерно викладено
кілька завитків. Тека хотіла підфарбувати їй губи й щоки,
відтінити глибину очей, але Нанаї запротестувала. Вона
дозволила тільки покласти на обличчя тонкий шар білил,
які зробили ніжнішою її засмагу. На ногах у неї були сан-
далії з голубої шкіри і з білими шнурками. У волоссі стир-
чав гребінь з двома перлами.
Такою вона стояла перед свічадом і ждала, коли Тека
подасть їй знак, що вона може з'явитися на очі Набусар-
дарові.
Тека вже відгорнула завісу й узялася за ручку дверей, та
Набусардар раптом передумав і зупинив її:
- Або ні, постривай, Теко. Мабуть...
Здивована Тека вернулася до нього.
- Дозволь, непереможний, попросити тебе від імені
Гамаданової дочки не міняти свого наміру. Вона просить,
щоб ти її вислухав. Вона вже одягнена й чекає в сусідньому
покої.
- Щоб я її вислухав? Вода тобі щось відкрила?
- Так, непереможний! Я багато чим зобов'язана її тітці'
Табі, нехай боги пошлють їй спокійний сон у царстві мерт-
вих. Таба доводилася сестрою доблесному воїнові Сінібові.-
Пам'яттю їх обох прошу тебе, непереможний...
Набусардар спохмурнів. Якби йшлося про почуття до
нього, то, він певен, його обранка не довірилася б Теці.
Видно, тут ідеться про щось інше.
- Чого хоче від мене Гамаданова дочка? - сердито за-
питав він і завмер.
- Вона просить у тебе захисту від Есагіли. Наближається
свято Іштар, і святий отець Ісме-Адад наказав храмовим
воякам силою привести її до Вавілона, якщо во.на відмовля-
тиметься добровільно узяти в ньому участь. Вона шукає
в твоєї світлості захисту.
- Ах, он воно що,- промимрив Набусардар,- її сюди
пригнав страх перед Есагілою... А я, легковірний, уявив собі...
Він схилив голову, і Тека помітила, як плечі його пере-
смикнулись, немов від удару.
Якусь хвилину він іще боровся зі своїми почуттями, і це
відбилося на його обличчі. Спершу воно вкрилося тільки
легкими зморшками, та за мить образа вирізнила й погли-
била їх, і вони поорали його, мов тріщини землю посушли-
вого літа.
- Нарешті зміненим до невпізнанності голосом Набусардар
мовив:
- Ну звичайно, я нікому не відмовлю в захисті перед
Есагілою. Гамаданова. дочка може почуватись у мене в без-
пеці. Поводься з нею, як я тобі наказав. Про все інше я по-
говорю з Гедекою. Можеш зараз же прислати його до мене.
Коли Тека пішла, він скинув з голови золотий обруч
ї сумно проказав:
- Так он воно що! Який же я марнославний! Повірив, що
вона принесла мені своє серце й свою любов, бо мріяв про
Її серце й про її любов... Я ображав її й через Устігу.
Підозрював, що вона прийшла заради нього. А вона тільки
шукає захисту перед Есагілою. Колись вона призналася, що
хоче належати лише Набусардарові. І вона буде мені на-
лежати, тільки, мабуть, треба зламати її гордість. І я зла-
маю її своєю байдужістю.
Почувши ходу Гедеки, Набусардар підвівся й вирішив
негайно їхати до Вавілона, навіть не попрощавшися з На-
наї. Коли по якомусь часі він повернеться сюди, то, мож-
ливо, від її гордості не лишиться й сліду.
Язики полум'я в мушлі раптом хитнулися від протягу,
й Набусардар зрозумів, що це відчинилися двері і ввійшов
придворний скульптор.
- Заходь,- сказав він Гедеці. А потім коротко пояснив,
що дівчина, яку вчора сюди привели його воїни, залишиться
тут, у палаці.
Скульптор із сяючими очима вислухав Набусардара. Він
уже знав, що саме Нанаї склала любовну пісню й що саме
вона зобразила бога на глиняній табличці. Набусардар ви-
рішив довірити Нанаї його опіці й знайти для неї вчителів,
щоб вона могла продовжити навчання, перерване смертю її
дядька Сініба.
На закінчення він іще додав:
- Знай, що Нанаї - володарка мого серця й що від-
тепер у моєму житті все зміниться. Ти був моїм учителем,
то стань учителем і для неї. Ти був для мене порадником
і другом, то будь ,і їй порадником і другом, бо, крім нас,
у неї тут немає нікого. Я не часто навідуватимусь додому,
бо мене кличуть обов'язки. Але я хочу, щоб мене тут завжди
ждали відпочинок і розрада.
- Все буде так, як бажає твоя світлість,- кивнув голо-
вою скульптор,-я пильнуватиму її, як ока в лобі. Щодо
вчителів, то звірся в цьому на мене. Я виберу найкращих,
які тільки є у вищій школі в Барсіппі. Там є талановитий
молодий учений, жрець Мардука, на ім'я Улу...
Набусардар звів брови.
- Твоя світлість знайомий з ним?
- І сам не знаю,- опам'ятався Набусардар,- просто
коли ти назвав його ім'я, мені щось пригадалося.
- А мені здалося, що твоя світлість уже знайомий з ним,-•
простодушно зауважив скульптор.
- Що він за один? - запитав Набусардар, пригадавши
раптом, що зустрівся з цим жерцем при світлі місяця, коли
їхав на державну раду.
І скульптор якнайдокладніше розповів йому все, що знав
про Улу: раніше той був писарем верховного жерця Ісме-
Адада, але Есагіла з невідомих причин перевела його до
храму бога Набу в Барсіппі, і він нібито незабаром очолить
тут одне з училищ.
- Це для нього нагорода чи покарання? - нетерпляче
запитав Набусардар.
- Це нагорода для того, хто не був писарем Ісме-Адада.
- Розумію,- закивав головою Набусардар. Йому стало
ясно, що жрець Улу не бажаний для Есагіли.
Оскільки Ісме-Адад не має проти Улу явних доказів, то
він не може його звинуватити, зате може його знешкодити,
вигнати з Есагіли. Що ж, це добре. Як жрець Мардука він не
зміг би відвідувати дім ворога Храмового Міста, але як
жрець Набу зможе служити Набусардарові.
- Перш ніж він почне навчати Нанаї,- поважно мовив
верховний воєначальник,- я хотів би познайомитися з ним.
- Невже твоя світлість мені не довіряє? - здивувався
скульптор.
- Просто я так бажаю.
- Гаразд, твоя світлість. Ти хочеш познайомитися
й з іншими вчителями, яких я підберу для володарки твого
серця?
- Ні, добрий Гедеко, і не вбачай у деяких моїх прохан-
нях недовіру до себе. Лиш троє людей на світі служать мені
вірно: це ти, Тека й Кіру. Я нехотів би втратити любов будь-
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62