Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
своєю величчю перевершить Саргона, мудрістю - Хамму-
рапі, а славою-Навуходоносора. Він не потерпить воро-
гів, змете зі свого шляху будь-які перешкоди, знищить усіх,
хто стане йому на заваді. Нехай Кір тремтить! Набусардар
виставить проти нього таку армію, якої не було ще в жод-
ного халдейського правителя. Від Кірового війська зали-
шаться тільки гори м'яса й кісток.
На якийсь час Валтасар заспокоївся, але лихі видіння
знову почали напливати на нього з усіх боків. Аж тепер
він переконався, що самими словами не зміцнити впевне-
ності в собі. Треба діяти. Він сидів, підперши рукою чоло
й думаючи свою важку думу. Погляд його не відривався від
закривавленого меча.
Валтасар відчував, що вистелені шовками ложа, на яких
так солодко пилося вино й на яких його чекали звабливі
кіпрські красуні, зараз дуже далеко від нього.
В його уяві час від часу поставали картини безтурбот-
ного дитинства. Валтасар пригадував, як він ганявся в му-
джалібських садах за метеликами й ловив співучих цвір-
кунів. З'явилася перед ним і Телкіза, Набусардарова дру-
жина, в образі дівчатка, з яким він грався різнобарвними
крем'яхами серед дурманних кущів. Вони росли майже як
брат і сестра, бо Телкіза виховувалася при дворі разом з
царськими дітьми. Він пам'ятає, як дарував їй найгарніші
зі своїх різнобарвних крем'яхів, щоб привернути до себе її
дитяче серденько. Тоді він радів життю й знаходив утіху
в іграх. Нині його душа вже не відчувала справжньої ра-
дості.
Його постійно душить страшний вампір. Перед очима
миготять лихі привиддя. Думку сковує страх. Сон його не-
спокійний. Хода непевна. Розум потьмарився.
А може, таке буває з усіма великими й славетними воло-
дарями, коли їх починає гнітити тягар турбот?
Неймовірна втома сковувала цареві думки. Він заціпе-
ніло сидів на троні, схилившись на підлокітник.
Цариця кілька разів присилала до нього пажа з настій-
ливим проханням прийняти її. Валтасар щоразу відмов-
ляв їй,-»- він нікого не хотів бачити.
Цариця довідалася про кровопролиття в тронному залі.
Звістка про це розлетілася по всьому палацу разом з чут-
кою, що військо Кіра в бойовій готовності стоїть на тому
березі Тігру. Придворні давно переконалися, на що здатен
Валтасар, цариця ж, як ніхто, знала його слабості правите-
ля. Вона хотіла вчасно застерегти його й через те так дома-
галася, щоб він її прийняв.
Коли паніка й страх перед військом Кіра перекинулися з
царського двору на вулиці міста, цариця таки відважилася
з'явитися на очі Валтасара без його дозволу.
Вона рішуче ввійшла до тронного залу. Цар сидів, зі-
щулившись на троні. Обличчя його було пооране зморшка-
ми, хоч йому не минуло ще й тридцяти: вигляд у нього був,
як у старого діда. Валтасар навіть не поворухнувся, коли
ввійшла дружина, начебто зовсім її не помітив.
Лише коли вона заговорила до нього, він випростався,
але довго не озивався, вп'явшись у неї невидющими очима.
Нарешті до нього дійшло, що він має подати їй знак ви-
класти своє прохання. Та раптом, усвідомивши, що вона
ввійшла сюди без його дозволу, Валтасар увесь налився кро-
в'ю. В нападі гніву він зовсім забув про те, що сподіяв не-
давно в цьому залі, й ладен був знову спалахнути, та по-
гляд його мимохіть упав на закривавлений меч, і він стри-
мався.
- Ти прийшла просити у Валтасара грошей для жіночої
половини? - запитав нарешті м'яко, ба навіть стомлено.
- Ні, твоя святість,- відповіла цариця розважливо й
спокійно, бачачи пригнічений душевний стан чоловіка,- я
прийшла застерегти тебе.
Валтасар видивився на неї.
- Так, я прийшла застерегти тебе, бо твоє життя, як і
наше царство, в небезпеці.
- Відколи це в Вавілонії про безпеку мужів і країни
дбають жінки?. Досі весь час було навпаки.
За його словами вже вчувалася буря, яка от-от мала вда-
рити.
- Не треба надавати надто великого значення пустим
балачкам,- відповіла цариця.- Щоб дбати про безпеку,
треба не тільки мати на це законне право, а ще й уміти.
Тут потрібна мудрість.
- Ти маєш на увазі себе? - запитав глузливо Вал-
тасар.
- Я лише нещасне людське створіння...
- Відколи це вавілонські цариці називають себе нещас-
ними створіннями? - вигукнув Валтасар.- Хіба син богів,
безсмертний і вічний володар, може мати щось спільне з
земними черв'яками? Що за нісенітниці ти верзеш? - Він
почав поволі підводитись з трону.- Хто тебе цього навчив?
Хто хоче скорити могутнього Валтасара? Хто цс тебе на-
поумив? Хто готує проти мене змову?
Пойнятий гнівом, він знову впав у крісло.
Цариця гордо випросталася перед ним.
- Я - цариця Вавілона, якщо ти так прагнеш це почути,
і мій обов'язок-потурбуватися про благо халдейського
народу. Я прийшла застерегти тебе, бо на мудрих царів
часто насилають сліпоту боги ворогів нашого царства. Не
за себе, а за народ вавілонський прошу я. Склич вищих
сановників, вислухай їх і від мудрих перейми мудрість, від
видющих - здатність бачити, від пильних - пильність,
зрадників кинь до в'язниці, корисливців позбудься, а з ви-
браними врятуй царство, бо на Вавілон насуваються лихі
часи.
Цар слухав, але в душі весь аж кипів. Від люті він не міг
зразу й слова з себе видобути. Нарешті, зробивши над со-
бою велике зусилля, процідив крізь зуби:
- Це тобі той іудейський мудрагель нашепотів, наче
змій на вухо під час сну?
Валтасар мав на увазі пророка Даниїла, який навчався
в Вавілоні з наказу Навуходоносора і якого цар залишив
при дворі. Халдеї з пошаною ставились до Даниїла, і тіль-
ки Валтасар його ненавидів, як ненавидів кожного, в кому
відчував силу духу та мудрість. Цариця любила бесідувати
з Даниїлом не тільки на лаві в саду, а й часто запрошувала
його до своїх покоїв.
Навіть перед самим царем вона ніколи не вагалася засту-
питись за нього і на шпильку про нашіптування змія від-
повіла:
- Нехай його обмине й найменша кривда, бо його муд-
рість - це мудрість священних книг. Але я прийшла до
тебе не з його намови. Я прийшла з власної волі і своє про-
хання висловлю з почуття царського обов'язку.
- З царського обов'язку? - промимрив Валтасар, бо йо-
му не сподобались ці речі.
- Так, з почуття царського обов'язку,- повторила цари-
ця й гордо випросталася перед ним.
- Хто ж править Вавілоном,-верескнув він, раптом об-
разившись,- ти чи я?
- Ти, твоя святість,- відповіла вона не вагаючись,- ти
правиш Вавілоном, але моє прохання може стати твоєю
волею і ти виконаєш його як своє власне.
- Тут править Валтасар, ти сама це щойно сказала,-
вже трохи лагідніше повів він далі,- і через те тобі тут
нема чого робити - твоє місце на жіночій половині. Якщо
тобі потрібне золото - скажи. Його в нас повні підземелля,
і це для тебе не таємниця. Але не набридай мені своїми
порадами, бо син богів наділений мудрістю богів, і все, що
він робить,- благодать. Запам'ятай собі, що боги ніколи
не помиляються, а я - намісник богів на землі. Я - бог,
який зійшов до людей і ощасливлює їх тим, що править
ними.
Валтасар сподівався, що ці його слова приголомшать
царицю, однак вона спокійно йому заперечила:
- Так нам товкмачать жерці, Валтасаре, і ти сам про це
добре знаєш. Богів треба шанувати, і я теж щодня схиляю
коліна перед статуєю всемогутньої Іштар. Але володар тіль-
ки тоді є володарем, коли він править у своєму царстві
власним розумом. Хто так не чинить, той просто іграшка
в руках інших. Я хочу, щоб ти був мудрим правителем Ва-
вілона й щоб твоє ім'я було викарбуване золотом не лише
на камені, а й у людських серцях.
- А хіба я не правлю? І хіба переді мною не тремтять
усі мої піддані?
- Так, твоя правда. Але правителя народ повинен ще й
любити, а не тільки тремтіти перед ним. Як ти можеш ми-
ритися з тим, що твій народ заляканий і млявий, що його
душа скута? І невже ти не бачиш навіть того, що в той час
як вавілонські вельможі купаються в золоті й пахощах, на-
род твій, голодний, босий та обдертий, молить богів посла-
ти йому рятівника?
- Народ завжди був голий, босий та обдертий,- пере-
конливо відповів Валтасар.-- На те він і народ. Ким би я
правив, якби всі були царями в шовкових шатах і в золоті?
- Боги покарали тебе сліпотою, царю царів,- розпач-
ливо сказала цариця, й на очі їй набігли сльози.
- Нічого не виходить із твоїх хитрувань, правда ж? -
зневажливо засміявся Валтасар.
Серце цариці обкипало кров'ю від того, що цар такий
упертий. Він ніколи не прислухався до її порад.
Зрозумівши, що їй тут більше нема чого робити, вона
попросила дозволу повернутися в свої покої.
- Іди,-відповів Валтасар зверхньо й пихато,-і запа-
м'ятай собі, що син богів наділений мудрістю богів, і йому
не потрібні нічиї поради. Іншим разом боги не стерплять
такої образи.
.- Що ж, буде справедливо, коли вони тобі відомстять,
кривавий царю Вавілона!-гірко кинула йому в вічі ца-
риця й схилила чоло перед главою держави.- Живи вічно,
непереможний Валтасаре, і нехай твоя мудрість не затінить
сонця, бо тоді землю огорне пітьма.- І вийшла.
- Ти ще й глузуєш!- вигукнув він і хотів був кинутись
слідом за нею, але не зміг і поворухнутись від слабості,
яка раптом скувала все його тіло.
Есагіла знала якнайдетальніше, що діється в царському
палаці. Вона мала скрізь своїх людей, які видавали себе
за найвідданіших слуг Валтасара.
Тож гонець із таємної служби не встиг іще й доїхати до
ставки верховного командування, як Храмове Місто вже
знало про пересування армії Кіра. Розмову цариці з Вал-
тасаром теж переказали верховному жерцеві до останнього
слова. Втаємничені кола Есагіли найбільше стривожила
звістка про глибоку рану в грудях радника, якої власно-
•ручно завдав йому цар. Цей радник і справді був підкупле-
ний Мардуковими жерцями, і Валтасар усунув одного з
найбільших своїх ворогів, настільки відданого Есагілі, що
в нього не здригнулася б рука вбити самого царя, аби тіль-
ки допомогти знову повернути владу його батькові, Набо-
нідові, а з ним і Храмовому Місту.
В Есагілі відчували, що чашу їхніх терезів переважують
невдачі. Через те Ісме-Адад негайно скликав верховну раду
жерців. Вбивство брата на краю Оливкового гаю було для
нього переконливим свідченням того, що Мардук відвер-
нувся від Храмового Міста.
Божий гнів Ісме-Адад обгрунтував такими словами;
- Дарунки й жертвоприношення богам останнім часом
стали мізерними. Ми повинні примусити халдеїв знову бути
щедрими.
Семеро жерців вищого сану, і серед них 'Улу, довірений
верховного жерця, згідливо притакнули.
У них був уже розроблений план дій, і на пропозицію
Їсме-Адада Улу прочитав заготовлений текст.
Перше: за вбивство жерця в Оливковому гаю підвищити
селянам подать на четвертину. У тих, хто не зможе її спла-
тити, відібрати землю, а їх самих послати в копальню разом
з дружинами й дітьми.
Друге: найближчим часом Храмове Місто повинне допо-
могти Набонідові повернутися до Вавілона й з усіма поче-
стями знову посадити його на трон. Ставленик жерців, цар
Набонід, примусить народ робити жертвоприношення бо-
гам, замість зміцнення армії дбати про будівництво храмів
і таким чином збільшить силу Есагіли. Всі царські скарби
знову повернуться під опіку Храмового Міста. Есагіла зно-
ву правитиме Вавілонією, навіть якщо за це доведеться за-
платити життям Валтасара. Хоч царська кров і священна
й пролити її означає накликати на країну прокляття, однак
Есагіла не вважає Валтасарову кров священною, бо не ви-
знає його за царя. Єдиний законний цар - Набонід.
Третє: Сан-Уррі очолить есагільське воїнство і виступить
проти армії царя Валтасара, яку Набусардар хоче зробити
ще могутнішою, ніж була армія царя Навуходоносора. Цей
його план треба розладнати в самому зародку. Якщо Сан-
Уррі вдасться захопити Набусардара живим, то треба буде
його заточити на довічне ув'язнення в підземеллі Храмо-
вого Міста. Якщо ж він потрапить до рук Сан-Уррі мерт-
вим - ще краще. Пост верховного воєначальника займе
Сан-Уррі. У Вавілонії не буде більше ні царя Валтасара, ні
його армії, ні його верховного воєначальника. Досі народ
завжди схилявся на бік сильнішого, а після повалення царя
Валтасара найсильнішою в країні буде вже тільки Есагіла.
Четверте: щоб стати найсильнішою, Есагіла повинна мати
військо і золото. Про військо подбає Сан-Уррі, а про золо-
то - рада жерців. Треба використати навіть найменшу на-
году й можливість, щоб примусити народ і вельмож до
жертвоприношень. Недалекі врочистості на честь Іштар і
Таммуза, бога/з чиєї волі росте трава й відкриваються
чашечки весняних квітів, повинні щедро поповнити храмові
скарбони.
П'яте: загроза війни з персами тільки на руку Есагілі.
Вельможі не хочуть війни, щоб не втратити своїх багатств,
а народ боїться її, бо на бойовищах ллється тільки його
кров. Через те треба розігнати грозові хмари, і зробити це
зможуть лише великі боги, коли відчують вагу золота й по-
жертв на своїх вівтарях. Треба повідомити про побажання
Есагіли на таблицях біля міських брам, скориставшись пе-
ресуванням військ Кіра уздовж кордонів Вавілонії. Страх
смерті - найкращий ключ до скарбниць вавілонських ба-
гатіїв.
Улу скінчив.
Сівши, він простяг руку до келиха з вином, щоб зволожи-
ти пересохлі ґуби й горло.
Слова попросив асіпу, жрець-заклинач.
- Те, що ми почули, справедливе й піде па благо Мар-
дука,- сказав він.
Улу всміхнувся, верховний жрець це помітив, тим паче,
що усмішка його була багатозначна, не стримана, а широка
й відверта, ба навіть визивна.
Ісме-Адад промовчав, але коли побачив, що Улу посміха-
ється й під час промов інших жерців, запитав його:
- Брат Улу не вважає рішення ради жерців справедли-
вим?
Улу підвів голову, проте нічого не відповів.
- У такому разі вислови свої заперечення.
- Я зроблю це в слушну хвилину, святий отче,- виба-
чився Улу, але зневажлива посмішка все одно затаїлася в
кутиках його уст.
- Виходить, брат Улу не вважає, що ця хвилина вже
настала?
Улу ніколи й нікому не звіряв своїх думок, навіть вели-
кому Мардукові, бо вважав його лукавим небожителем. За
золото Мардук прощав зраду й милував навіть непоправних
грішників. Золото-'ось той єдиний засіб, з допомогою яко-
го можна було завоювати його любов. Золото - ось та єди-
на потрава, якою він міг насититися. Мардук споживав
золото, з золота було і його холодне кровожерне серце. За
золото він дозволить продати персам Вавілонію, і тут Улу
вже не міг далі мовчати. В ньому збунтувалися і розум, і
почуття. Він зненавидів лик Мардука, який дивився на доб-
ро й зло з незмінною усмішкою.
Після візиту екбатанських жерців Улу до'ранку не скле-
пив очей, усе розміркував і нарешті зважився на відчай-
душний крок.
Він вирішив проникнути в підземне Мардукове святили-
ще, де в постаменті його статуї було заховано текст угоди з
печаткою храму Ахурамазди. Він викраде цю угоду і, як
доказ того, що з боку персів загрожує небезпека, передасть
її Набусардарові, в якому вбачав єдиного захисника Ваві-
лонії.
Дочекавшись полудня, коли все живе поховалося від не-
стерпної спеки, Улу почав шукати потайний хід і незаба-
ром знайшов його. А опівночі, коли вчені Храмового Міста
спостерігають із терас небесні тіла й читають по них
майбутні події, він рушив у глиб підземелля. Під захистом
темряви, закутаний у плащ, підповз аж до святилища. Двері
відімкнув ключем, який постійно зберігався в храмі Мар-
дука.
Серце в Улу закалатало, коли він відгорнув чорну завісу
й опинився перед золотою статуєю, в постаменті якої була
захована угода. Коли Улу торкнувся срібної таблички з
текстом угоди, на думку йому раптом спала присяга, за по-
рушення якої провинника карають аж до шостого коліна. Та
він одразу усвідомив, що покарати його можуть тільки хра-
мові служителі, якщо застукають на гарячому.
Він поволі заспокоївся і взяв у руки срібну табличку.
В тайнику статуї лежало ще багато інших документів.
На одному з них він помітив печатку царя Набоніда, а на
іншому - печатку Амель-Мардука, названого сина Навухо-
доносора, якого Есагіла оголосила царем після смерті його
батька.
Щоб не перебрати міри, Улу більше не схотів ні до чого
тут торкатися. Врешті-решт він завагався навіть над сріб-
ною табличкою, яку тримав у руках, і якусь мить розмірко-
вував.
Коли Ісме-Адад виявить, що текст угоди зник, він підніме
ла ноги не лише верховну раду жерців, а й усе Храмове
Місто. Навряд, щоб їм не вдалося натрапити на слід вину-
ватця. Улу не боїться ні кари, ні смерті, але якщо він помре,
то разом з ним помре і таємниця, заволодіти якою прийшов
сюди, і Набусардар ніколи не довідається, як мерзенно за-
продали халдейський народ ті, що мали бути його найна-
дійнішими захисниками. Найкраще зробити з таблички
восковий відбиток.
Отож Улу відтиснув табличку на віск, поклав її назад
і, замкнувши святилище, круговими коридорами щасливо
повернувся до своєї келії.
І тут він раптом усвідомив, що немає ніякого сенсу відда-
вати Набусардарові навіть цей відбиток. Підступна Есагіла
переховає оригінал в інше місце, і їй нічого не можна буде
довести. А Улу, як зрадника і клятвопорушника, скарають
на смерть.
Думка про те, як урятувати Вавілонію, не давала йому
спокою ні вдень ні вночі.
І саме тоді в Храмовому Місті з'явився Сан-Уррі. Після
сутички з Набусардаром у ставці верховного командування
він прийшов сюди шукати притулку. Семеро жерців висо-
кого сану були втаємничені в те, що Сан-Уррі захопив план
Мідійського муру й передав його Ісме-Ададові. Сан-Уррі й
верховний жрець відразу ж домовилися між собою, що коли
на таємній державній раді Набусардарові пощастить домог-
тися затвердження свого плану оборони, то Сан-Уррі висту-
пить на чолі війська Есагіли проти армії Набусардара і
знищить її. Цим він дасть змогу Кірові без бою захопити Ва-
вілонію й посадити на вавілонський трон правителя-жерця.
Поява Сан-Уррі в Храмовому Місті підштовхнула Улу до
рішучих дій.
Якось, ідучи з наказом верховного жерця до святилища
бога Таммуза, він побачив, що до одного з найкращих заїз-
дів .зайшло двоє багатих чужинців. У цих чужинцях він
упізнав вивідачів, яких екбатанські жерці прислали до Еса-
гіли, щоб вона підсунула їх Валтасарові. Після цієї зустрічі
Улу придумав повий план.
На восковому відбитку срібної таблички з текстом угоди
була печатка Ахурамаздиного святилища. Улу виготовив
собі фальшиве посвідчення уповноваженого Екбатан. Влас-
никові заїзду він подарував золоту чашу з Мардукової
скарбниці, щоб той дозволив йому проникнути в покої чу-
жинців. Там він знайшов найрізноманітніший одяг, який
БОНИ використовували для маскування, перську зброю та
всіляке причандалля, котрим відкривали найхитріші тайни-
ки. Інших доказів їхньої шпигунської діяльності Улу не зна-
йшов, але задовольнився й цими. Надвечір він прийшов
сюди знову, переодягнений перським жерцем, і став чекати
повернення чужинців. Це були Забада й Ел із головного
стану Устіги. Улу відрекомендувався їм як уповноважений
Ахурамаздиного святилища при Есагілі. Сказав, що йому
доручено стежити за політичною діяльністю Храмового Мі-
ста й негайно сповіщати Екбатани про кожне порушення
укладеної угоди. Він навіть назвав їм пароль перської роз-
відки, отож не могло бути ніякого сумніву в правдивості
його слів. Цей пароль Улу випадково взнав тоді, коли Заба-
да й Ел зустрілися в Есагілі з третім шпигуном. Під час зу-
стрічі вони зажадали, щоб той назвав пароль. Улу саме сто-
яв за колоною в залі й підслухав усю їхню розмову. Він та-
кож постарався добре запам'ятати обличчя всіх трьох шпи-
гунів. Отже, сам Мардук відкрив йому шлях до мети.
Та найнадійнішим доказом в руках Улу була звістка про
втечу Сан-Уррі. Кількома словами він переконав персів, що
шукав їх тільки для того, аби повідомити їм цю важливу
новину. Певна річ, сама втеча Сан-Уррі не мала для персів
ніякої вартості, але їх приголомшила звістка про те, що він
захопив і передав Есагілі план Мідійського муру. Якби пер-
сам удалося заволодіти цим планом, то Кір зміг би без
ніяких зусиль проникнути до Вавілонії з півночі.
Однак Улу не збирався віддавати перським шпигунам
цей важливий документ. Ним він хотів лише спокусити їх.
Через те сказав їм, що спершу повинен сам довідатись, де
сховано цей план. Відтак домовився зустрітися з ними в
корчмі Села Золотого Колосся, а на той час дізнатися все
про план. Там вони вже разом обміркують, як викрасти
документ. До Села Золотого Колосся Улу вирішив поїхати
тільки для того, щоб іще більше ввійти до них у довіру. До
того ж у разі потреби корчму можуть оточити царські вої-
ни і схопити шпигунів-. Якщо ж цього з якихсь міркувань
не станеться, довірою персів можна буде скористатися в
слушну хвилину. Він дасть їм підроблені ключі від брами
Есагіли й від тайника, де заховано план Мідійського муру.
Він може й сам провести їх уночі до Вавілона через ворота,
які пильно охороняють воїни Набусардара. Під час цього
переходу Забаду й Ела схоплять, і таким чином до рук На-
бусардара потрапить доказ ворожих намірів перського
лева - Кіра.
Такий був детально продуманий план Улу, і він твердо
вірив у його здійснення. Лишалося тільки ознайомити з
ним Набусардара, що, по суті, було вже найлегшим зав-
данням.
Навіть Ісме-Адад при всій його пильності й славнозвісній
спостережливості не здогадувався, що Улу щось замишляє.
Верховний жрець думав, що своєю поведінкою на засіданні
ради жерців Улу виявляє особисту незгоду з пунктами про-
екту, який мав на меті примусити вавілонян розщедритися.
Тому він ще раз запропонував йому висловити свої запере-
чення.
Улу повторив:
- Я вже сказав, святий отче, що зроблю це в слушну
хвилину.
- Як це розуміти? - вже трохи різкіше запитав верхов-
ний жрець.
- А так, що в священному місці воля Мардука мусить
бути священною для всіх смертних.
- Справді,- кивнув головою Ісме-Адад.
Здавалося, його задовольнила ця відповідь. Але за хви-
лину поведінка Улу знову занепокоїла верховного жерця.
Він, звичайно, не здогадувався, що, поки решта жерців ра-
дилась, як умиротворити Мардука новими жертвоприношен-
нями, Улу думав про Набусардара.
Пасісу, жрець помазань, запропонував:
- Я гадаю, що загроза нападу персів - найкращий при-
від для того, щоб примусити жителів Вавілона розщедри-
тись. Досить почепити на міських брамах відозви, і народ,
ринувши до храму Мардука, засипле золотом його вівтарі.
Рамку, жрець обмивань, притакнув:
- Таким чином Есагіла поступово зосередить у своїх
підземеллях усі скарби Вавілона, а разом з цим до неї при-
йде й сила, бо в нашому царстві найбільшу силу має той,
у кого найбільше золота.
Асіпу, жрець закликань, порадив:
- Треба негайно скласти текст таблиць і вивісити їх, щоб
цьому задумові Есаґіли не завадили інші обставини чи
події.
Магу, жрець шаленства, докинув:
- Дуже слушна думка. Народ і вельможі повинні дові-
датись про загрозу війни з персами з уст Есаґіли.
Замару, жрець побожного співу, швидко підхопив цю про-
позицію, не спускаючи очей з Ісме-Адада, щоб побачити, яке
враження справлять його слова;
- У такий спосіб Храмове Місто відверне від себе підоз-
ру, що воно тягне руку за Кіром, спростує чутки про змову
з Ахурамаздиним святилищем, якби це раптом випливло на
поверхню.
Це зауваження знову занепокоїло верховного жреця, і він
запитав:
- Яким чином це може випливти? Хіба не заприсяглися
всі, хто про неї знає, страшною присягою? Хто наважиться
порушити її й накликати на себе прокляття?
Ісме-Адад пильно подивився по черзі на кожного. Улу за-
тремтів під цим поглядом, й усмішка вперше зникла з його
обличчя.
Щоб потім не мучитись докорами сумління, він теж вирі-
шив висловитися з цього приводу:
. - Я скоріше боюся, щоб ми своєю дволикістю не накли-
кали на себе підозри персів. З одного боку, ми уклали з ни-
ми угоду, що не заважатимемо вступу Кіра до Вавілоні!' й
до самого Вавілона, а з другого своїм попередженням про
перську небезпеку нацькуємо на них халдейський люд.
- Ці твої побоювання цілком безпідставні,- осмикнув
Його замару, який завжди підлещувався до верховного жер-
ця,- вони безпідставні тому, що ми зовсім не збираємось
нацьковувати народ на персів, ми тільки хочемо використати
явну перську загрозу й примусити вавілонян розщедритися.
- І маємо на це право,- докинув магу.
- Право, яке суперечить поняттю честі й укладеній уго-
ді! - спалахнув Улу.
- Кожен засіб священний, якщо він служить усемогут-
ньому Мардукові,- зауважив мунамбу.
- Так, кожен засіб священний, якщо він служить усемо-
гутньому Мардукові,- закивав головою верховний жрець,-
і соромно говорити тут про якусь безчесність. Треба негай-
но приготувати таблиці з текстом відозви й вивісити їх на
міських брамах. У храмах відразу ж почнуться жертвопри-
ношення кров'ю, оливою, а також золотом.
~ У всіх храмах чи тільки в святилищах Мардука? -
озвався бару, який завжди поділяв погляди Улу.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62