Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
кого із вас. Якби я вас утратив, у мене не зосталося б уже
нікого. Всі інші - то облудники й лукавці. Всі носять
личини, ховаючи під ними своє справжнє обличчя. Та кож-
ному судилося або задихнутись під своєю личиною, або
скинути її.
Набусардар замовк, і в опочивальні запала тиша. Тека
подумала, що її пан залишився вже сам, і знову ввійшла
до нього, щоб іще раз попросити його вислухати Нанаї.
- Ні,- спокійно, але рішуче відповів він,- ми вже про
все домовилися з Гедекою.
Тека вийшла, і Набусардар відпустив за хвилину й скульп-
тора, наказавши прислати до нього слугу.. Час було одяга-
тися в дорогу.
Нанаї зі страхом чекала, що він вирішить. Зіщулившись,
вона сиділа на стільці і, обхопивши руками коліна, стискала
Їх, сповнена якоїсь невиразної тривоги.
Тека швидко повернулася.
Нанаї підхопилася зі стільця.
-Він мене прийме?
- Ні. Непереможний,, твій пан, не бажає тебе бачити.
Нанаї опустила голову й здригнулася від цих суворих
слів.
- Благородний Набусардар дуже зайнятий?
- Це все, Що він велів передати володарці свого
серця.
- Володарці свого серця,- засмучено повторила вона.
- Шануючи пам'ять покійної Таби, я, звичайно, передала
йому твоє прохання. Він сказав, що нікому не відмовить
у захисті від Есагіли, отже, і тобі теж.
- Дякую тобі, Теко,- мовила Нанаї, гірко зітхнувши.
- Ти можеш залишитись у палаці. Ці покої призначені
для тебе. Мій благородний пан від'їжджає до Вавілона.
- А коли він повернеться?
- Він їде туди надовго. Можливо, пробуде там навіть
кілька місяців.
- Кілька місяців? Ні, ні! Теко, я повинна з ним погово-
рити, я повинна його побачити. Будь-що повинна з ним поба-
читись. В ім'я пам'яті нещасної Таби благаю тебе...
- Мир покійним,- урвала її Тека.
- Тоді заради богів Вавілона ти не можеш мені відмо-
вити.
Стара рабиня уважно глянула їй у вічі й співчутливо від-
повіла:
- Ти любиш його й страждаєш. Я теж так колись любила
Набусардарового батька. Він був високим військовим чином
іще за Навуходоносора. Я любила його потай від усіх. Була
тоді. як і ти, молода й засліплена своєю любов'ю. І теж
мріяла про власне щастя, однак мені судилася єдина
радість - годувати своїми грудьми його дітей. Набусардара
я теж годувала своїм молоком. Я добре його знаю й через
те не дивуюся, що він підкорив тебе своєю мужністю. Але
будь обережна, щоб він, натішившись, не знехтував тобою.
Ти в нього не перша й не остання.
- О, які жорстокі твої слова, Теко!
- Але ще жорстокішим стає біль, коли ми виявляємось
непотрібними тому, кого любимо. Пам'ятай про це.
- Спасибі тобі, Теко. Коли я збиралася сюди, то мені
вві сні з'явилася моя тіточка Таба й сказала, що я знайду
в тобі опору. Вона не помилилася. Спасибі тобі.
- Набусардар вважає мене своєю другою матір'ю,
і я зичу добра передусім йому. Але заради пам'яті твоєї
покійної тіточки я повинна тебе застерегти.
- Я прийшла сюди не для того, щоб стати коханкою
князя, і ти це добре знаєш. Я прийшла шукати в нього
захисту перед жерцями Мардука. Вчора я намагалася
пояснити це непереможному, однак він не захотів мене
вислухати. Сьогодні я встала з надією, що зможу йому все
розказати. Та замість цього він звелів вирядити мене в цю
сукню й передав, що не бажає мене бачити. Не розумію, на-
віщо мені ці. шати, якщо він не бажає мене бачити? Мені
здається, що вчора він був не при собі і тепер соромиться
цього, от і не хоче зі мною зустрічатись.
Теці теж здалося, що її пан учора марив і що з ним остан-
нім часом взагалі діється щось недобре. Інакше він не гово-
рив би про Гамаданову дочку як про володарку свого серця.
Невже Набусардар і справді збирається зробити Нанаї
своєю законною дружиною? Набусардар - князь, а князь
не має права взяти за дружину навіть дочку міського бага-
тія, не те що просту селянку! Невже непереможний зовсім
з глузду з'їхав і забув про це? Чи, ,може, збирається випро-
сити в царя благородний титул для Нанаї, а зі своєю пер-
шою дружиною, благородною Телкізою, хоче розлучитися?
Якщо це так, то її пан, мабуть, при здоровому глузді.
Тепер вона глянула на Гамаданову дочку іншими очима
і вперше відзначила, що дівчина дуже гарна на вроду.
- Можливо, він і справді тебе любить,- схвалила вона
Набусардарів вибір.- Але будь обережна. Якщо він любить
тебе щиро, то довго тамувати свої почуття не стане. А зараз
іди до своїх покоїв і відпочинь. Ти не спала цілу ніч. Я при-
несу тобі трохи меду й вина.
Тека провела її до наріжної світлиці, звідки відкривався
вид на внутрішній двір. Вони обидві стурбовано стежили,
як слуги сідлають Набусардарово.го скакуна. Незабаром до
них під'їхали Набусардарів помічник і кілька вершників.
Слідом за ними з'явився і сам Набусардар.
- Отже, він усе-таки від'їжджає?
- Так. Непереможний ніколи не легковажить своїми
словами. Що сказав, те й робить.
Коли Нанаї знову визирнула в двір, слуги вже відчиняли
ворота.
Невже він доїде, не попрощавшись з нею? Невже таке
можливе? Серце її боляче стиснулось, і вона заплющила очі.
І раптом з глибокого підземелля до покою долинув якийсь
спів. Він швидше нагадував невтримний плач, супроводжу-
ваний грою на арфі.
- Що це? - здивувалася Нанаї.- Хто це співає?
- Заспокойся й лягай. Тобі треба відпочити.
- Це голос мені начебто знайомий. .
- Не думай про нього.
- Справді, Теко, ти чуєш?
- Чую. Він співає щодня.
- Хто це?
- В'язень.
- Я боюсь розпитувати далі, я вся тремчу.
Тека опустила голову.
- Що це означає? Чому його в'язниця якраз під моїми
покоями? Як це все розуміти?
- Так забажав непереможний Набусардар.
- Саме під моїми покоями! Яка жорстока примха! За що
він придумав-мені таку кару? За що, скажи?!
- Кажуть, ніби ти любиш перського князя.
- Устігу?
- Так.
- Отже, це він співає в тому підземеллі?
Набусардар не повертався до Барсіппи. Він жив у своїх
покоях у Телкізиному палаці.
Вірний слуга Кіру радів, що знов може йому служити.
А одного разу з'явилася й усміхнена Телкіза.
Вона була ніжна й уважна, лагідна й задоволена. Витон-
чений коханець Сібар-Сін несказанно ощасливив її. І ось
тепер вона з радісним усміхом увійшла до Набусардара.
Принесла йому власноручно зірвану першу квітку, яка роз-
пустилася на. одному із індійських запашних кущів.
Простягла її зі словами:
- Я зірвала цю квітку для тебе. Вона була єдина на всьо-
му кущі.
Від звуку її голосу Набусардар весь аж пересмикнувся
і не міг примусити себе навіть глянути на неї,
- Ти мене не слухаєш, Набусардаре? - запитала Телкі
за з властивою їй підлесливістю, і коли він, зрештою, обер-
нувся, послала йому такий ніжний і такий палкий погляд, що
він запалив би будь-якого чоловіка.
Але Набусардар удавав цілковиту байдужість і холодно
попередив її, що він дуже зайнятий.
- Для мене в тебе ніколи немає часу,- сумно зітхнула
вона,- і, мабуть, нічого вже й надіятись, що він колись
знайдеться. Ти дуже переймаєшся загрозою, яка насуваєть-
ся з півночі. Я не ображаюсь за це на тебе, бо й сама тур-
буюся за нашу державу.
- Що? Ти турбуєшся за нашу державу? - зневажливо
посміхнувся Набусардар.
- Я розумію, що ховається за твоєю усмішкою, Набусар-
даре, дуже добре це розумію. Ви всі бачите в мені тільки
легковажну жінку, що, мов та тигриця, никає по вавілон-
ських кварталах. Справді, я ненаситна й залишуся такою
аж до смерті. Я ніколи не буду інакшою, адже ти мене доб-
ре знаєш. Але скажи, хіба чоловіче плем'я краще? Хто за-
довольняється меншим, ніж має й може мати? Одні з вас
ганяються за багатством, другі - за славою, треті - за вла-
дою. Для вас усі засоби добрі, щоб досягти свого. Ви від-
бираєте, крадете, вбиваєте, проклинаєте. Я ж тільки ділюсь
своєю любов'ю й одержую за це дуже мало. Жалюгідно
мало. Можна сказати, зовсім нічого. Набусардаре, я не вин-
на в тому, що у мені стільки жадання й любові. Навіщо боги
мене такою створили? Я знаю, ти сказав би, що не боги, а
людина керує своєю волею, бо ти вмієш протистояти богам.
- Я вже сказав тобі, Телкізо,- перепинив він її,- я вже
сказав тобі, що в мене багато справ і я не хочу, аби мені
заважали. Я не перечу й не забороняю тобі віддаватися
своїй розпусті. Зрештою, тепер навіть повелося так - коха-
тися з багатьма, 3 Карфагена, Рима, Афін, Фів і Мемфіса до
Вавілона приїжджають любителі порозкошувати, то чому
б не порозкошувати й тобі? Сюди приїздять гуляти й тринь-
кати золото, то чому б і тобі не погуляти, тим паче що ти
ані купуєш любов, ані береш за неї золото? Я справді не
знаю, чого ти від мене хочеш, адже я не вмію бути з тобою
ні таким ніжним, як Сібар-Сін, ні таким галантним, як цар
Валтасар, котрий обіцяє зробити тебе халдейською ца-
рицею.
Ці слова боляче дошкулили Телкізі, але зовні вона за-
лишалася спокійною. Тільки ледь схилилася, мов очеретина
під вітром, а відтак випросталась і витончено-уїдливо від-
повіла:
- Якби ти не вмів бути ніжним коханцем, то про тебе
.не снили б усі жінки Вавілона. І якби ти не сподівався ста-
ти правителем Вавілонського царства, то не готувався б
нині захищати його. Отже, і одне, і друге тобі до снаги. Все
місто говорить про тебе, що ти будеш диктатором, військо-
вим диктатором.
- Телкізо!-обурено вигукнув Набусардар.-Телкізо, і
ти в це віриш?
Вона відповіла йому сміхом, схожим на принадливе тур-
котіння горлиці.
-А чому б я мала в це не вірити? Чому б тобі не стати
диктатором, тобі, здібному й мудрому, коли царями стають
такі бовдури,як Валтасар?
- А проте ти його любиш, Телкізо.
Вона вигнула своє струнке тіло, мов змія, й глузливо за-
сміялася, постукуючи кінчиком сандалії з шкіри ящірок по
п'єдесталу, на якому стояли вирізьблені з сонячного каменю
коні - подарунок, що його Набусардарів батько одержав
від єгипетського фараона Уах-іб-Ра. В правій руці вона три-
мала хустинку з білого мусліну і обмахувалася нею. У вухах
її погойдувалися довгі сережки, виблискуючи діамантами.
Груди були напівоголені, а знадливі стегна обтягнуті широ-
кою стрічкою з золотими торгічками, які вигравали при кож-
ному її порухові.
Набусардар повторив:
- Так, ти його любиш і любила задовго до мене.
- .Що ти знаєш про мою любов!
- Так, ти його любиш!
- Звідки ти знаєш, кого я люблю? Вся моя любов давно
вже перетліла. Я хотіла стати халдейською царицею, і ця
мрія була єдиним моїм справжнім почуттям. У мене стільки
сили, щоб правити людьми й підкоряти їх собі! Якщо я не
можу робити цього як цариця, то я роблю це як перелесниця.
Я відчуваю неймовірну розкіш, коли ламаю волю найнепо-
хитніших, гордих і зарозумілих, які падають мені до ніг,
мов підкошене колосся. Ти не зумів здолати Сан-Уррі на-
віть мечем, а я підкорила його своєю перетлілою лю-
бов'ю.
- Телкізо... ти - і Сан-Уррі?- здригнувся Набусардар
від огиди, дивлячись на неї застиглим поглядом.
- Так, я зробила це, аби довести тобі свою любов до
вітчизни.
- Сан-Уррі - і дружина верховного воєначальника
військ його святості Валтасара?! - Він заскреготав зубами.
- Послухай, Набусардаре, давай забудемо на хвилину
про свої почуття. Я знаю, що не раз ранила твоє серце й
ранитиму його аж до смерті твоєї-чи моєї, бо інакшою бути
вже не можу. Знаю я й про те, що останнім часом ти мріяв
про чисту любов і що тепер знайшов її в Селі Золотого
Колосся. Гамаданову дочку ти обрав володаркою свого
серця. Через неї ти й зненавидів мене і всіх інших жінок.
У твоєму гаремі в кварталі літніх палаців бунтують твої
наложниці. Вони відмовляються вже брати й золото, яке
належить їм. Вони сумують за тобою й не хочуть без тебе
жити. Погрожують, що накладуть.ла себе руки. З великими
труднощами мені вдалося заспокоїти їх. Я пообіцяла їм,
що пришлю тебе до них, хоча знаю, що ти туди не підеш.
Ти думаєш тільки про Гамаданову дочку і про вавілонський
трон. Гамаданову дочку ти вже маєш, а вавілонський трон
ще ні. Я допомагаю тобі здобути його. Допомагаю по-сво-
єму. Допомагаю тобі здобути його засобами, які в мене е.
Напередодні таємної державної ради я гралася в любов
з багатьма високими сановниками. Моя любов виявилася
сильнішою, ніж'ті п'ятдесят маєтків, які роздала Есагіла.
Я відвідала й самого Валтасара і схилила його прийняти
твій план оборони.
Набусардар затулив долонею очі й проковтнув гірку, мов
полин, слину. Всередині у нього все заклекотало від обу-
рення.
Телкіза провадила:
- Я знаю, ти пишався своїм успіхом, і я зараз боляче
вразила твою гордість. Але так уже влаштовано цей світ.
Щрб довго не відволікати тебе від твоїх справ, постараюся
не розводитись. - Вона відвела Набусардарову руку від
його очей. Потім узяла квітку, яку хвилину тому принесла
йому і яку він поклав на столик. Граючись її ніжкою, вела
далі:-Твій план оборони рада схвалила, тільки його ще
треба було втілити в життя. Я скористалася твоєю відсут-
ністю й відвідала Сібар-Сіна, а Есагіла тим часом висту-
пила проти твого війська; щоправда, вона програла. Як тобі
відомо, есагільським військом командував Сап-Уррі, який
урятувався від твого меча. Це честолюбна й мстива люди-
на. Від Сібар-Сіна я довідалась про таке, про що ти не
довідався б ніколи. Передусім він здобув довір'я в Есагіли
тим, що заплатив за Гамаданову дочку, яка мала належати
йому під час свята весни, великий викуп. Гамаданова доч-
ка, очевидно, втекла від Есагіли й знайшла захист у тебе.
Сібар-Сін навіть не здогадується, що його надії потішитись
нею на святі любові й' шлюбу марні. Він про це не дові-
дається, бо твої. слуги тобі вірні, і, крім мене, про це не зна,є
більш ніхто. Мабуть, тебе цікавить, звідки мені все це ста-
ло відомо. Та я тобі цього не скажу. Потім я відвідала храм
Іштар і поклала на її вівтар щедрий дарунок. Певна річ,
не без наміру.
Забувшись, Телкіза почала обривати з квітки пелюстки й
кидала їх на килим.
- Не без наміру, Набусардаре. Я довідалася, що Сан-
Уррі принесе жертву доблесній Іштар Арбельській за те, що
в сутичці з тобою вона врятувала йому життя. Я підкупи-
ла головну жрицю храму Іштар, щоб вона дозволила мені
у вбранні служительки богині прийняти Сан-Уррі, і задур-
манила своєю любов'ю цього несамовитого велетня. Я збре-
хала йому, що молитимусь Іштар щодня, аби здійснилися
його плани. Я запевнила його, що збулося кожне бажання
того, за кого я просила небесну володарку любові. У тьмя-
ному світлі, яке пробивалося звідкись до" нас, Сан-Уррі не
впізнав мене й не запідозрив, кого тримає в своїх обіймах.
Вів охоче відкрив мені свої плани. А потім тицьнув у до-
лоню золоту монету, поглянь, ось вона.
На її долоні блищала золота монета, і Набусардар вра-
жено втупився в неї. Телкіза з хвилюванням дивилася на
нього. Зненацька пальці її затремтіли, і вона так сильно
стиснула, монету, що аж нігті вп'ялися в долоню. З почут-
тям неймовірної муки вона вганяла нігті глибше й глибше
в тіло й раптом підвела обличчя до стелі.
Вона, Телкіза, яка мала стати халдейською царицею, од-
на з найзнатніших вавілонянок, прийняла золоту монету від
Сан-Уррі. Руки її на мить застигли, від обличчя повіяло
холодом, мов від крил орла, що кружляє над кручею, де
лежить труп. Та кілька хвилин тому вона сама запропону-
вала Набусардарові забути про свої почуття, отож швидко
випросталася й глянула-на нього.
- Ця монета, Набусардаре, буде мені пам'яткою не про
Сан-Уррі, а про те, що я пошила в дурні цього зрадника.
Він відкрився мені, щб збирається тепер робити. Він виру-
шить на північ і...
- І що? - Набусардар затамував віддих, уперше ви-
явивши зацікавлення тим, про що вона говорила.
- Вирушить на північ... - повторила Телкіза.
- Далі! - вигукнув він нетерпляче.
- Я скажу тобі, але ти спершу мусиш дати мені одну
обіцянку.
- Тільки не став мені умов!
- Ти повинен захопити вавілонський трон.
- Я борюся за свободу Вавілонського царства, а не за
трон.
- Ти будїш царем, Набусардаре. Ти, як ніхто інший, по-
кликаний бути царем, тобі призначено правити халдей-
ським народом. Ти повинен помститись за кривду, заподіяну
Телкізі Муджалібою. Ти й досі не знаєш, як із мене поглу-
милися заради укладення союзу з Лідією. З мене поглу-
милися, щоб я не змогла стати царицею. Та боги вирішили
інакше. Я буду царицею халдеїв, Набусардаре, якщо ти
цього захочеш. У твоїх руках буде армія і вся влада. Ти
обіцяєш меді?
Вона припала Набусардарові до ніг і обняла їх.
- Устань, - холодно наказав він, - устань і викинь з
голови свою мрію про трон. Ти пошила в дурні Сан-Уррі,
а тепер хочеш зробити це й зі мною. Це і е твоя любов до
вітчизни?
Вона сповзла по його ногах додолу і, уткнувшись облич-
чям у килим, почала благати:
- Пометися за наругу над Телкізою. Цар Набонід до-
зволив, щоб мене, княжу дочку, віддали на втіху варварам,
які прибули укласти договір між Лідією й Вавілонією. Ці-
ною мого тіла хотіли домогтися вигідніших умов. Відтоді
ні душа моя, ні тіло не знають спокою.
Але Набусардар не розумів жодного з тих .слів, які вона
шепотіла в килим, задихаючись від свого болю. Він був пе-
вен, що Телкіза все ще не відмовилася від бажання стати
халдейською царицею і що цю гру вона затіяла тільки для
того, щоб здійснити свою давню мрію. Набусардар іще раз
наказав їй підвестися з підлоги. Врешті-решт спробував
силоміць підняти її, та вона опиралася. І тоді він стомлено
підвівся сам, щоб вивільнити ноги з її обіймів.
Проте вона ще міцніше обхопила їх і жалісливо мовила;
- Набусардаре, пометися за мене, і я...
Та Набусардарові зараз було не до жіночих примх. Він
вийшов із покою й послав до Телкізи її служниць.
Коли він уже переступав поріг, вона прошепотіла йому
вслід:
- Пометися за мене, Набусардаре, і я скажу тобі, що
Сан-Уррі вирушить на північ, абя об'єднатися з персами.
Він прихопить із собою план Мідійського муру, щоб допо-
могти Кірові одібрати в тебе трон.
Але Набусардар був уже за порогом і не почув жодного
з цих слів, які пророкували близький кінець Вавілонського
царства.
ЧАСТИНА
ДРУГА
З Ура, Урука, Ларси, Лагаша, Ереду, Ніппура, Кіша, Ку-
ти, Сіппара, Опіса, Марада, Дільбата, Шуруппака, Ісіна,
Сураппа, Уїли, Кеша, Барсіппи й Вавілона на пагорб Хілла
прибули намісники або їхні представники.
їх викликав Набусардар, щоб порадитися з ними про обо-
рону міст, довірених царем їхній опіці. Крім того, під час
цієї зустрічі він хотів переконатися, наскільки їм можна
довіряти й наскільки вони віддані цареві.
У ставці верховного командування халдейськими війська-
ми панувало пожвавлення. Воєначальники снували з залу
до залу. Полум'я світильників, зроблених із мушель, брон-
зи, цинку, міді, срібла й золота, розсіювало сутінь, що па-
нувала між велетенськими стінами. Вбрання воєначальни-
ків блищало й мінилося. Плащі на них були облямовані
пурпуром з рожевим, фіолетовим і синім полиском, відпо-
відно до чину: стегна їхні оперізували пов'язки - вузькі
й широкі, вишивані золотими нитками, перлами й самоцві-
тами. У декого з намісників через плече була перекинута
широка стрічка - знак особливої царської приязні. Волос-
ся в них було чорне, як смола, чорні бороди з великими й
дрібними локонами, завитками й кучерями відтіняли мужні
обличчя, їхні темні блискучі очі світилися, мов зорі над
Аравійською пустелею.
Повітря в палатах було напевне солодкими пахощами
сабура, цинамону, халвана й нарду.
Гості пили освіжні напої з ароматних прянощів і найви-
шукангші вина, зокрема густі сірійські, їх подавали у бар-
вистих еідонських келихах і в глибоких чашах з єгипетсько-
го скла східні дівчата й грекині разом з палацовими ра-
бами.
Найбільше пожвавлення панувало в середньому залі.
Його стіни були обличковані червоним деревом з країни
Офір, оздоблені барельєфами на чорному граніті. Тут стоя-
ли столики з ебенового дерева, а біля них стільці, обтягнуті
червоною баранячою шкірою.
Першим сюди з'явився царський управитель Вавілона з
заплетеною в кучері бороди золотою канителлю, чоловік
кремезний, тілистий. Коли він ворушився, то здавалося, ні-
би в ньому переливається самий жир. Управитель був від-
людкуватий, зарозумілий і гострий на язик.
Сівши з розгону в крісло, він одразу ж плеснув у долоні
й зажадав вина. Прибігла тонкостанна філістимлянка з го-
лосними дзвіночками на кісточках, уклонилася і, сяйнувши
очима, подала йому рожевого напою.
Він потягнувся до чаші, але раптом схопив дівчину за
руку й крадькома прошепотів:
- Ти, блішко, пасувала б до мого ложа. Втечи звідси
рано-вранці, коли всі ще сплять, і приходь до мого пала-
цу -до палацу царського управителя Вавілона.
Дівчина належала до прислуги ставки верховного коман-
дування й не наважувалася кивнути головою.
- Прийдеш, га?
Вона заціпеніла з переляку й трохи не впустила глек з
вином і чашу.
- Я люблю вогонь у тілі, а ти - мов та іскра. Прийдеш?
Вона не могла ні пообіцяти, ні відмовити, серце її гучно
калатало в грудях;
- Ну то як? - наполягав управитель.
Вона хотіла сказати, що не зможе прийти до нього, але
жах зовсім скував її. Здавалось, іще мить - і глек з вином
вислизне в неї з рук. Очі управителя дивилися на неї ласо
й погрозливо водночас.
І в цю хвилину дівчина почула позаду себе кроки. Хтось
увійшов до заду, і тепер вони вже були тут не самі. Це
врятувало дівчину.
Царський управитель, побачивши, що до них хтось на-
ближається, схопив чашу й підніс до вуст.
Тонкостанна філістимлянка задріботіла до виходу, по-
дзенькуючи дзвіночками й ланцюжками.
До залу ввійшли намісники Ларси, Урука, Кути, Сіппара
й Кіша. Слідом за ними з'явилося кілька військових чинів
і серед них-начальник лучників Ісма-Ель та вищий воєна-
чальник Аскудам. Ісма-Елеві було років тридцять п'ять.
Ставний, дужий, воїн тілом і душею, він чарував усіх своєю
незвичайною красою. Філістимлянка затримала на ньому
свій погляд, і це не сховалося від управителя Вавілона.
Він скривився й пирснув, немовби .вино було прокисле.
Ті, що ввійшли, оточили його.
Намісник Ларси, давній друг управителя, уклонився йому
й запитав:
- Чого це твоя світлість зустрічає нас такою кривою
міною? Невже ми сполохали цю струнку філістимлянку?
- Хай мене милує Мардук! - сердито й вимушено за-
сміявся він. - Де там! Вона худа, мов хортиця. Як ти мо-
жеш мене в такому підозрювати? Я кривлюся від цього
вина. Не вино, а кінська сеча.
- Здається, твоя світлість перебільшує.
- А ти покуштуй - і сам у цьому переконаєшся! - ска-
зав той роздратовано.- В Набусардара ніколи не було доб-
рого вина!
- Е ні!-усміхнувся Ісма-Ель.-Відтоді, як Набусар-
дар очолив армію, добре вино п'ють не тільки вельможі,
котрих він пригощає в себе, а й воїни.
- Хто цей сміливець? - процідив крізь зуби управитель
Вавілона.
- Ісма-Ель, начальник лучників, - пояснив хтось із при-
сутніх.
- Гм!-Управитель вищирив зуби, наче роздратований
хижий звір.
- Та годі-бо, - втрутився намісник Кути й підніс руку
на знак примирення.
- Ай справді,-кивнув головою намісник .Сіппара,
окинувши зневажливим поглядом царського управителя,
а сам подумав: «Воно таки правда, що ці вавілоняни зов-
сім, загнилися. Дивлюсь ось на цього і наче бачу перед
собою бочку з покидьками. А ці гидкі теревені! Це відвисле
черево! Ця хіть в очах! Ця химерна борода! Ці персні на
пальцях! Яка бридота!.. На кожному кроці переконуюсь,
що намісник Гутії Угбару мав слушність, коли казав, що
не Вавілон, а Персія пашить здоров'ям і силою і що май-
бутнє за.нею. Не допусти, Мардуку, щоб я повірив йому!
Щось мені не до вподоби крутитися серед цього стерва й
трупів. Я теж прихильник сили і здоров'я».
І, мовби відчувши в роті неприємний присмак від цих ду-
мок, він плеснув у долоні.
Прибіг цілий рій дівчат з тацями, глеками, ковшами,
чашами й келихами. Лагідно усміхаючись, вони мовчки
частували гостей.
Лише намісник Кути не пив вина й не дивився на врод-
ливиць. Він думав про царя Набоніда, який вирішив поки-
нути Куту й податися на північ, до Харрана, щоб завер-
шити там спорудження препишного Ехулхула, храму бога
Сіна. Набонід став іще побожнішим і вірив, що саме бог
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62