Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
Місяця має силу освітити темряву душі людської, так само
як освітлює він темряву ночі, і що саме він покарає Вал-
тасара.
Поки кутський намісник думав про скинутого царя Набо-
ніда, за ним уважно стежив вищий воєначальник Аскудам.
- Що тривожить твою світлість? - запитав той нареш-
ті.-Може, ти просиш богиню любові, щоб вона послала
тобі сина, дарувальника води, який поливатиме після смерті
твою могилу, щоб душа твоя не знемагала від спраги?
- О ні, - прокинувся той із задуми й навмисно звернув
на інше: - Я думаю зовсім не про те. Перед самим від'їз-
дом сюди до моїх рук потрапив таріль, який, очевидно, на-
лежав Гіраму Першому, синові Абібаала з Тіра. От я й мір-
кую собі: а що, коли він і справді належав Прамові?
- Таріль Гірама Першого? - недовірливо перепитав на-
місник Кіша, аж пересмикнувшись від заздрощів.
- Ти теж кохаєшся у старожитностях, - мимохіть на-
гадав йому вельможа з Кути, - то чому такий байдужий
голос у твоєї світлості?
- Невже ти й справді думаєш, що я заздрю твоїй світ-
лості за цей таріль? Анітрохи! Навіть якби він і дійсно на-
лежав колись Гіраму Першому. В моїй колекції є щит ро-
боти славнозвісного гірського ливарника Храмабі, творця
знаменитого «Мідяного моря» для храму Соломона. І щит
.цей, понад усякі сумніви, справдішній. Його бачив навіть
цар Набонід і підтвердив це. Його святість перебуває зараз
у Куті, і ти можеш показати йому свій таріль. Якщо
він справдішній, то я ладен заплатити за нього будь-яку
ціну.
- Ні, ні, - запротестував намісник Кути, - я його не
продам, та й царя Набоніда в Куті вже немає.
- Немає? - здивувався вищий воєначальник Аскудам.
- Так, - підтвердив намісник Кути, - він поїхав до
Харрана добудовувати храм Сіна.
«Треба негайно сповістити про це Набусардара», - по-
думав Аскудам і відійшов.
- Отже, не продаси? - наполягав намісник Кіша.
Власник тареля мовчки похитав головою.
- А лук із рогу носорога, обкутий платівками шістьох
різних металів, який належав великому ассірійському за-
войовникові, цареві Тіглатпаласарові, синові царя Ашшур-
рішші, якба не вартий згадки? - на весь голос похвалився
намісник Урука.
- Я куплю його за будь-яку ціну!-вигукнув кішський
вельможа.
- Ні, ні! Він не продається, твоя світлість, - лукаво від-
повів йому правитель стародавнього міста Урука, - він не
продається, зате незабаром продаватиметься лук царя Кіра.
Скільки даси за нього?
- Лук царя Кіра? До чого тут він, князю урукський?
- А до того, що тут не торговище старожитностей і що
нам зараз більше личить говорити про майбутнє, ніж про
минуле.
- Але ж рада ще не почалася! - вигукнув хтось.
- А до неї ви хіба не вважаєте за потрібне подумати про
завтрашній день халдейської держави?
- Навіщо передчасно гарячкувати?- дорікнув йому сіп-
парський намісник, хоч у душі цілком із ним погоджувався.
Він механічно підставив недопиту чашу рабині-кіферянці,
яка стояла неподалік з глеком. - Налий!
Вино забулькало, заіскрилось, а потім заспокоїлося,
і його поверхня зблиснула, як золота монета.
- Налий і князеві урукському! - наказав він.
Прислужниця налила.
- А тепер випиймо, князю з преславного міста Урука,
колиски шумерської династії!
- Хай береже тебе богиня здоров'я, князю з щасливого
міста Сіппара, колиски першої династії вавілонської!
Тільки-но вони цокнулися, у дверях з'явилися нові осо-
би. Дехто прибув тільки тепер. Дехто прийшов зі суміжних
покоїв.
Коли всі нарешті зібралися тут, тричі вдарив юнг. Це
означало, що їм треба пройти до залу нарад.
Усі поставили чаші й келихи на таці, і їх швидко від-
несли спритні прислужниці, дочки Моава, Едома, Бактрії,
Емпорії, Кріту, Родосу, Кілікії, Іберії, Єгипту, яких по-
привозили сюди меткі фінікійці за щире вавілонське
золото.
Нарешті до залу нарад увійшов Набусардар у супроводі
вищого воєначальника Набі-Іллабрата, своєї довіреної осо-
би й писарів.
На столі Набусардара лежали символи царської влади:
берло, перстень із смарагдом і дорогоцінна тіара. Вони ма-
ли нагадувати присутнім, що все, що тут діється, діється
з волі царя.
Привітальну промову виголосив Набі-Ілдабрат, який ра'-
зом з верховним воєначальником створював нову халдей-
ську армію.
- Іменем його святості царя Валтасара, царя царів,-
почав він її, - великородного наступника правителів Шу-
меру й Аккада, володарів Кіша й Лагаша, Ура й Урука,
спадкоємця династій ларської й ніппурської, які були під
опікою, богів Муна та Елліля, переможця хаосу, сотвори-
теля світу й охоронця могутності, й, нарешті, іменем спад-
коємця династії сіппарської, освяченої самим богом Сонця,
що перебуває в Ебаббаррі, в білому домі, й ім'я його -
Шамаш...
Потім підвівся головний писар і повідомив, скільки при-
близно налічуватиме новостворена армія. Кількість воїнів
з областей, а також кількість воїнів, яких виставить сам
Вавілон, разом з найманцями, становитиме близько ста
п'ятдесяти тисяч. Сто тисяч із них Вавілон залишить для
власної оборони, а п'ятдесят тисяч буде розміщено в решті
стратегічно важливих областей царства.
- Всього п'ятдесят тисяч? - здивовано перепитав на-
місник Сіппара. - Це дуже мало.
- Мені теж так здається, - підтримав його намісник
Урука,-Для захисту самого тільки Мідійського муру по-
трібно буде п'ятдесят тисяч чоловік.
- Мідійський мур забезпечений надійно,- запевнив їх
Набі-Іллабрат,- та ми не будемо вдаватися тут у деталі,
це справа ставки, куди послати згадані п'ятдесят тисяч
воїнів. Можливо, вона теж визнає за потрібне послати їх
під Мідійський мур.
- А хто ж тоді оборонятиме решту міста?-утрутився
в розм'ову намісник Кути.
- Кута й Кіш одержать підмогу від вавілонської армії,
бо вони розташовані поблизу столиці. Міста Нижньої Ва-
вілонії-Ніппур, Урук, Ларса, Лагаш, Ур і Ереду-зму-
шені будуть сформувати військо з рабів. Знатним халдеям
доведеться відмовитись приблизно від двох третин своїх ра-
бів і поденників, які обробляють тепер їхні поля й вино-
градники.
- А що буде з полями та виноградниками? - розгублено
всміхнувся царський управитель Вавілона.
- Треба розпустити гареми вельмож, і тоді поля та ви-
ноградники оброблятимуть жінки.
- О свята Іштар! Ти говориш .про це цілком серйозно,
найясніший Набі-Іллабрате? -роздратовано запитав упра-
витель.
- Годі-бо вже вам сперечатись! - махнув рукою наміс-
ник Лагаша. - Краще скажіть, чиїм коштом утримувати-
муть ці залоги з рабів і поденників?
- Звісно ж, що коштами їхніх господарів! - озвався на-
решті Набусардар.--Це завжди було обов'язком знаті.
Адже ідеться про долю Вавілонського царства!
- Звалити такий тягар,на плечі знаті?-з обуренням
у голосі запитав намісник Кіша.
Але тут з місця підхопився намісник Урука й накинувся
на нього.
- Хвилину тому твоя світлість пропонував за таріль Гі-
рама й за лук царя Тіглатпаласара будь-яку ціну. А тепер
ти скупишся та ще й інших відраджуєш унести свою частку
на лук Кіра'. Я недарма питав тебе, скільки ти даси за лук
перського царя...
- Хто б міг подумати! - буркнув кішський намісник. -
Ти бачу, хитріший за будь-якого фінікійця... Що ж, умовив.
Набусардар непомітно посміхнувся з цього дотепу урук-
ського намісника.
У залі раптом запала тиша. Було чути, як повз світло-
вий отвір над головами походжають вартові. З двору до-
линали голоси найманих воїнів, які складали присягу.
- А скільки воїнів матимуть тепер залоги наших міст?-
озвався нарешті намісник Ереду, і в голосі його пролунали
тривожні нотки.
- Щонайменше чотири тисячі кожна,-відповів Набі-
Іллабрат.
- А зброя та спорядження?
Тепер настала черга Набусардара. Коротку паузу, поки
він зібрався з думками, заповнив спів, що долинав із цар-
ських казарм. Це були пісні Тіртея',-мабуть, їх співали
грецькі найманці.
- Щодо зброї і спорядження, - почав він, - то тут ста-
лися певні зміни. Як вам відомо, високоповажні халдейські
князі досі наша армія була оснащена різними видами зброї,
бо кожен вельможа по-своєму споряджав людей, яких він
виставляв. Тому воїни були озброєні хто як. Тепер коштом
царської скарбниці я-наказав виготувати однакове споря-
дження і зброю. Не забув я й про тих, кому доведеться вести
Е гірській місцевості, і для деяких загонів наказав по-
шити штани на перський кшталт та черевики на товстій пі-
дошві На той випадок, якби війна затяглася до зими, я по-
дбав і про плащі, вовняні ковдри та теплі шатра.
На обличчях вельмож відбилося задоволення. Це їм спо-
добалося: спорядження і зброя за державний кошт. Лиша-
' Тіртей' (VII ст. до н. е.) -давньогрецький поет-лірик, який оспі-
вував героїзм спартанців, засуджував міжусобиці.
лося з'ясувати ще про платню для воїнів і провіант. Якби
Набусардар подбав ще й про це, то вони повернулися б до
своїх міст цілком задоволені. Вельможі навперебій вихва-
ляли його розум і талант. Добре, що цар Валтасар саме
йому довірив верховне командування армією й поклав на
нього відповідальність за всі її успіхи і поразки. На щастя,
Набусардар володів усіма необхідними якостями полковод-
ця. Не бракувало йому й досвіду, якого він набув під час
перебування за кордоном та вивчаючи ратні діла своїх пред-
ків. Він досконало опанував стратегію й тактику і віддавав
перевагу першій. Але халдейські вельможі думали зараз
зовсім не про це: вони були задоволені рішенням, що спо-
рядження та озброєння армії буде здійснено коштом цар-
ської скарбниці, і Набусардар відразу ж виріс у їхніх очах.
Тільки один із намісників запитав для годиться:
- Чи не міг би ти докладніше розповісти нам про оз-
броєння?
- А чого ж, можна, - відповів Набусардар і кивнув ру-
кою писареві.
Писар розклав перед собою великі глиняні, густо списані
таблиці, оправлені в сандалове дерево, з плетеними шкіря-
ними зав'язками, і, прибравши поважного вигляду, почав
читати:
- «Важка піхота: шолом з міцного металу, нагрудники
із твердої шкіри й з металевою платівкою для захисту сер-
ця, овальні дерев'яні щити, обтягнені шкірою, а по краях
обкуті залізом. Зброя -двосічні мечі й довгі списи.
Легка піхота: шкіряні шоломи, овальні щити, дротики й
двосічні сокири.
Кіннота: кольчуга і панцир з лусок, довгий меч або спис,
кинджал і круглий металевий щит».
- Звичайно, - додав Набусардар, - крім цього, по-сво-
єму будуть озброєні щитоносці, пращники, лучники, списо-
носці й метальники дротиків. Певна річ, до спорядження
входить також запас провіанту, інструмент і миска.
- А звідки ми все це візьмемо, непереможний? - запи-
тав намісник Опіса.
- Провіант постачатимуть маєтні халдеї, а платню ви-
плачуватимуть вельможі, як завжди під час війни. Споря-
дження й зброя - коштом царської скарбниці, хоч колись
і ці витрати покривали вельможі. Та я прагнув зняти з вас
цей тягар. Однак, якщо війна затягнеться й царська скарб-
ниця спорожніє, то знаті доведеться покривати всі видатки
самій.
- За рахунок чого? - скипів царський управитель Ва-
вілона. - Де вельможі візьмуть усі ці кошти?
- За рахунок маєтності, яку вони нажили на халдей-
ській землі,- рішуче відповів Набусардар.
- У Персії,-втрутився сіппарський намісник,-усі вель-
можі відмовились від своєї маєтності Й віддали її Кірові
на війну. Самі сіли на коней, оперезалися мечами й добро-
вільно виступили з ним на битву. А те, що ми бачили тут,
халдейські вельможі, - сором і неподобство. Торік гутій-
ський намісник Угбару сказав, що Персія аж пашить силою
й здоров'ям і тому майбутнє за нею. І коли я оце зараз
дивлюся на вас, мені здається, що я стою серед мерців і чую
сморід від їхнього розкладу.
- Це зрадницькі речі!- обурено вигукнув намісник Бар-
сіппи. - Це образа значного стану! Від імені всіх присутніх
тут вимагаю, щоб ти, верховний воєначальнику військ його
святості царя Валтасара, напоумив сіппарського князя.
Інакше... А про Угбару ходять чутки, що він більше схи-
ляється на бік персів. Я б йому не вірив, як не вірив би
й намісникові Сіппара.
- Намісник Сіппара каже правду, - почав його захи-
щати намісник Урука. - Він хотів тільки нагадати нам про
те, що є нашим обов'язком, коли ми стоїмо на порозі війни
з ворогом.
~ Ти говориш так, князю, ніби перший хочеш пожертву-
вати своє незліченне багатство на війну з ворогом.
Хтось засміявся.
- Якщо виникне така потреба, то я готовий. Так, я го-
товий пожертвувати всім своїм багатством.
- Всім? - глузливо перепитали його.
- Так, усім! І не тільки багатством.
- Може, ти ладен розпустити й свій гарем? - осміхнув-
ся управитель Вавілона.
- Князі Вавілонії, - звернувся до них Набусардар, -
я думаю, що ми всі, як один, боронитимемо свою вітчизну
від ворога й не пошкодуємо для цього навіть власного
життя.
- Тобі, верховний воєначальнику, легко закликати ін-
ших, - кинув йому в обличчя уповноважений із Барсіппи.-
А скажи, ти теж готовий пожертвувати свою маєтність -
усе, до решти? У тебе ж немає дітей, як у нас, і немає інших
турбот, окрім тішитися своєю армією!
Набусардар заскреготів зубами, і обличчя (його спотво-
рив гнів. Так, він учинив дуже мудро, запросивши сюди весь
цей набрід, аби довідатись, що вони собою являють. Тут
вони постали перед ним у справжньому світлі. Кожен ви-
крив себе до кінця. Брехня, прикиди, ненажерність, себе-
любство-ось їхні чесноти. Він з величезною радістю виту-
рив би їх звідси всіх до одного. Очі його палали гнівом
і ненавистю.
Вищий воєначальник Набі-Іллабрат, уже немолодий на
вигляд, але рішучий і непохитний у своїй волі, добре ро-
зумів Набусардарів етан. Глянувши на присутніх, він по-
хитав толовою:
- Що це з вами діється, нащадки героїчних князів Ура
й Урука, Ларси й Ніппура, Лагаша й Ереду, Кіша й Кути,
Сіппара й Опіса, Барсіппи й Вавілона? Ви тяжко образили
верховного воєначальника царських військ, які незабаром
боронитимуть ваші оселі й ваше життя. Ви безпідставно до-
рікаєте тому, хто вже давно утримує частину армії власним
коштом і хто зовсім недавно наказав зарізати для вавілон-
ської бідноти сто тлустих волів зі свого маєтку. Ви поводи-
тесь дуже нерозумно.
Залом прошелестів шепіт, і багато хто з присутніх по-
хнюпив голову.
Набусардар нарешті опанував себе й ст.римано мо-
вив:
- Вас запрошено сюди не для того, щоб сперечатися з
вами про вашу готовність іти на пожертви в ім'я вітчизни.
'Я поблажливо дав вам змогу висловити все, що ви бажали.
Вас запрошено сюди для того, щоб ознайомити з царським
указом. У ньому сказано: для оборони своїх міст намісники
мають виставити стільки війська, скільки потрібно для без-
пеки населення. Утримання війська - платня й провіант -
коштом вельмож. Тих, хто відмовиться виконати свій обов'я-
зок, буде позбавлено маєтності. Намісники усуваються від
командування військами в областях і в кожен загін при-
значається окремий воєначальник, присланий з Ваві-
лона.
Заперечувати проти царського указу було безглуздо. Про
це вельми красномовно свідчив рішучий Набусардарів го-
лос. А коли після короткої паузи він заговорив знову, ба-
жання протестувати у вельмож пропало зовсім:
- Із цим царським указом, князі халдейські, я вас від-
пускаю.
Одні - з виразом розгубленості на обличчі, інші - зата-
ївши в душі зло, ще інші - позбувшись своїх великих ілю-
зій, покидали залу, і тільки маленький гурт схвально спри-
йняв царський указ.
Намісник Урука наостанку ще підійшов до кішського уп-
равителя й, пещеною рукою крутячи діамантову підвіску на
грудях, не без уїдливості запитав:
- У мене є шовкове волокно, якому дві тисячі п'ятсот
років. Воно з кокона, який виростила китайська принцеса
Сі Ліньші, та, що відкрила шовкопряд. Може, купиш, ясний
князю?
Ґречний намісник Кути щиро зареготав, а ніппурський
намісник зловтішне гмукнув.
- А в мене є зілля, яке лікує людську глупоту. Може,
.купиш, ясний князю?-ущипливе відповів намісник Кіша
й поважно закрокував до виходу.
Коли в залі залишились тільки військові, вищий воєна-
чальник Аскудам нахилився до Ісма-Еля, начальника лучни-
ків, і шепнув йому на вухо:
- Мені здається, що князь урукський на своєму місці,
хай береже його Іштар Арбельська.
- Та начебто, хай пошле йому снагу Нініб.
Набусардар і Набі-Іллабрат теж тихо перемовлялися.
З виразу їхніх облич можна було здогадатися, що вони об-
говорюють поведінку намісників. Так воно й було, бо коли
почалася нарада про оборону Вавілона вже тільки в колі
високих військових .чинів, їхні обличчя відразу ж перемі-
нилися.
Нарада тривала довго, були висловлені різні'міркування.
Але всі вони збігалися в одному: Місто Міст з кожним днем
стає дедалі міцнішою фортецею. Військо й зброя прибували,
наче вода під час повені. Зброярні день і ніч кували списи,
дротики, мечі, кинджали, стріли, виготовляли луки, ката-
пульти, пращі, рухомі вежі, бойові колісниці, драбини, га-
ки, сокири, панцирі. Склади були забиті запалювальними
речовинами, призначеними для знищення облогових зна-
рядь ворога. Стояли піраміди стріл, обмотаних куделею.
Під час бою їх умочали в смолу і, запаливши, пускали в
табір ворога. Безліч бочок з горючими рідинами стояли біля
ящиків із керамічними ядрами. Під час приступу їх розпі-
кали на вогні й кидали у вороже військо.
Заготовлено було й провіант, якого мало вистачити на
кілька років. У коморах лежало зерно, в сушарнях- в'яле-
не м'ясо, у засіках - борошно, в надійних сховищах - сіль,
прянощі, фініки, фіги, олія й вино. Крім цього, Вавілон мав
між своїми мурами стільки орної землі, що врожай з неї
зміг би прогодувати міське населення протягом цілого року.
Отже, Місто Міст могло нічого не боятися. Воно було не-
приступне, а голод йому не загрожував.
Цього були певні всі учасники наради.
Думки розходилися тільки в одному: де халдейська армія
має зустрітися з військом Кіра - під фортечними мурами
чи на вавілонському передпіллі.
- Ну звичайно, на передпіллі, - наполягав Набі-Ілла-
брат, - таким чином буде відстрочено штурм укріплень, а
нам їх треба якомога довше зберегти непошкодженими.
- Ні, любий Набі-Іллабрате,-заперечив йому Набу-
сардар, - нам набагато вигідніше зустріти ворога під фор-
течними мурами. Навіщо наражати військо на небезпеку
посеред голої рівнини, коли його, в разі потреби, можна
швидко сховати за укріплення? І потім, для битви на пе-
редпіллі мені потрібна була б сильна кіннота, а наша, як
тобі відомо, не з найсильніших. Можна навіть сказати, що
вона просто слабка супроти знаменитої перської, яка тепер
іще дужче зміцнилася за рахунок мідійських та лідійських
загонів.
- Якщо ти надаєш цьому такої ваги й боїшся перської
кіннота, то твоє рішення, найясніший, мабуть, правильне.
- Авжеж, воно правильне без ніяких «якщо», - рішуче
підтвердив Набусардар, - бо не можна сподіватися на те,
що Кір зважиться на раптовий штурм Вавілона. Йому до-
ведеться задовольнитися тривалою облогою, а щоб вона
тривала якомога довше, ми наказали поробити навколо
міста перепони.
- Добре розміркувавши, непереможний мій велителю,
я змушений визнати твої докази. Справді-бо, глибокі рови,
наповнені водою, і вовчі ями у вигляді перевернутої пірамі-
ди з гострим пакіллям на дні стануть добрими пастками для
воїнів Кіра, Не наражаючи на небезпеку своїх людей, ми
зможемо дивитись з укріплень, як ворог тоне в ровах, мов
ті пацюки, і як гостре пакілля розпорює їм животи.
Слова Набі-Іллабрата викликали в усіх радісні усмішки.
- Так, дати битву під мурами я вирішив із самого по-
чатку,-знову озвався Набусардар.-Куди більше мене
непокоїть північ. Треба якомога швидше вислати туди під-
могу.
- Північ, непереможний, - озвався вищий воєначальник
Унну-Мун, - північ, на мою думку, даремно так непокоїть
тебе.
- Я теж такої думки, - підхопив Аскудам.
- Ви забуваєте, - спалахнув Набусардар, - що Мідій-
ський мур, по суті, в руках Есагіли, яка після своєї поразки
здатна на будь-яку капость. Недобитки її військ очолює
Сан-Уррі, а цей негідник піде на все.
- Так, треба негайно вислати загони до Мідійського му-
ру. Я не маю права нікому дорікати, що ми не зробили
цього досі, але загони вже мали бути в дорозі,- сказав один
із воєначальників.
Набусардар спохмурнів. Це були зухвалі слова, дуже зу-
хвалі по відношенню до верховного воєначальника військ
його святості царя Валтасара. Він гостро глянув на смі-
ливця.
Той не відвів очей під його пильним поглядом. Стояв ви-
проставшись і відкрито дивився у вічі верховному воєна-
чальникові. його мужнє обличчя, спокійне й рішуче, відби-
валося в Набусардарових зіницях.
- Ісма-Ель, начальник лучників?- запитав Набусардар.
- Так, я Ісма-Ель, начальник лучників, призначений то-
бою, непереможний, і готовий служити тобі вірою й правдою
до останнього подиху.
- Ну що ж,-уже лагідніше сказав Набусардар,-
я теж був би дуже радий, якби загони вже прямували на
північ. Але я не міг послати туди ненавчене військо. Обо-
рона Мідійського муру-завдання вельми відповідальне.
' Від Мідійського муру залежить безпека всього царства.
Він провів долонею по лобі й потер пальцями скроні -
здавалося, хтось забиває у них залізні скоби.
Кілька високих чинів у правому кутку залу перезирну-
лися, а начальник щитоносців шепнув;
- Немовби зла ЛаСарту втовкмачила йому в голову цей
Мідійський мур.
- Видно, тут щось негаразд, - погодився з ним началь-
ник пращників.
-' І мені так здається, - докинув начальник важких пі-
хотинців.
- Що ти маєш на увазі - його чи Мідійський мур? -
запитав начальник списоносців.
Набусардар опустив руку й запитально глянув на Набі-
Іллабрата, чи не лишилися поза увагою ще якісь питання.
Ні. Все було детально обмірковано. Зосталося тільки при-
значити воєначальників, які оглянуть і перевірять надій-
ність двохсот міських брам. Вісім головних брам Набусар-
дар огляне сам.
Клопотів у нього прибувало з кожним днем. Іноді він Гсам
боявся потай, чи витримає це нелюдське напруження, чи не
вичерпається колись його снага.
Він стомлено подав рукою знак Набі-Іллабратові роз-
пустити присутніх.
Набі-Іллабрат звернувся до воєначальників:
- Іменем його святості царя Валтасара, царя царів, ви-
сокородного наступника володарів Шумеру й Аккада...
Більш непереможний не почув нічого - його охопила
страшенна втома. Зміст слів не доходив до його слуху.
Вони були, мов слабкий вітерець, який не має сили пово-
рухнути на дереві листя. Мов та стояча ввда, в якій завмер-
ла течія. Мов та висушена спекою земля, в якій не лишилося
ані крапельки життєдайності.
Слова Набі-Іллабрата не долинули до слуху Набусарда-
ра, і він мимохіть перенісся думками до лазарету при храмі
бога Еа, який відвідав перед нарадою. Там під наглядом лі-
карів-жерців дочки вавілонських вельмож і багатіїв готува-
ли ліки, мазі та бинти для його воїнів. Вони краяли на сму-
ги біле льняне полотно і брали їх у руки так обережно,
немовби вже торкалися ран воїнів.
Час летів, мов на крилах дракона. Кожен день приносив
нові події, які поривали в свою круговерть усіх - і ошатних
вельмож у їхніх палацах, і ланців-рабів, які мали замість
«даху над головою чисте небо. На людей звалювалися най-
несподіваніші клопоти, а майбутнє таїло в собі безліч усі-
ляких бід.
Та винуватцями подій були не дні й не ночі, а самі люди.
Це вони паплюжили красу життя й пускали за вітром його
дари. Час не завинив у цьому„як не завинив він і в тому,
що Есагіла вирішила скористатися з перської загрози й на-
бити золотом свої скарбниці.
Наближалася пора, коли воїни Храмового Міста, згідно
з його законами, сповіщали люд сурмами: все, що боже,
належить богові, а все боже належить Есагілі, бо вона -
посередниця між богами і всім сущим на землі.
Наближалася лиховісна для народу пора- пора збиран-
ня податі.
Храмові збирачі вирушили до близьких і далеких сіл у
супроводі воїнів, які охороняли їх при виконанні цього не-
приємного обов'язку, бо часи були дуже неспокійні. Загони
храмового -воїнства вселяли в людей страх, а з ним і пе-
редчуття ще більшого лиха.
Найбільший загін з'явився раннього ранку на курній до-
розі, що вела до Села Золотого Колосся. Попереду їхали
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62