Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
У цю хвилину якийсь чоловік раптом відокремився від
юрби вавілонян і рушив просто до трону.
Кір перервав промову й наказав охоронцям зупинити
сміливця.
Устіга, Забада й Ел відразу ж упізнали в ньому Сурму.
Це йому прищеплювали вони, що їхній цар - поборник
добра і правди, що він поборник рівності й свободи всіх
народів Старого Світу. Але Сурма зміг уже на власні очі
пересвідчитись, що Кірові діяння далекі від його обіцянок,
і, слухаючи зараз цареву промову, весь аж затремтів від
обурення, бо почував себе обманутим і зганьбленим у сво-
їй вірі. Не за рабство, а за свободу свого народу боровся
він і не рабом, а вільною людиною хоче бути.
Сурма не дуже розумівся на тонкощах царського етикету,
та коли вже Кір запевняє, що не ставить себе вище навіть
за раба, то неодмінно вислухає Сурму. А йому цього дуже
хотілося.
Кір неабияк здивувався, однак запитав:
- Хто ти такий, що хочеш розмовляти з царем?
- Я - Сурма. Князь Устіга, Забада й Ел знають мене.
Дозволь, царю царів, у кількох словах передати тобі волю
халдеїв, бо я певен, що ти не нехтуєш порадами- своїх
підданих.
- Я не нехтую, порадами своїх підданих. Але ти-хал-
дей, і тебе я вважаю не підданим своїм, а рабом. Я бачу,
що ти людина проста й, мабуть, не відаєш, що перепиня-
ти царя, коли він промовляє, негоже.
- Я людина й справді проста, але в мене теж є душа й
розум. Почувши про тебе, я відразу ж став твоїм прихиль-
ником і почав боротися за справедливість у світі. Я підбу-
рював халдеїв проти їхнього царя, жерців та князів, бо вони
були жорстокі, поклонялися брехні, а не правді. Ті, кого я
привернув на свій бік, чекали тебе, як жар-птицю, що несе
на своїх крилах свободу уярмленим. А ти рабів царя Вал-
тасара, рабів халдейської знаті й жерців, обернув на рабів
власних. Тож чи є правда на світі, питаю я тебе, царю царів?
Кір пильно дивився на нього й ледве стримував свою
лють.
- Я тільки-но сів на трон, а ти вже починаєш бунтувати
проти мене? Народ,, яким я правлю, повинен бути задово-
лений і згуртований. Тільки царі Вавілона терпіли тих, хто
підривав їхню могутність.
Він обвів невдоволеним поглядом присутніх і прочитав
застереження в глибоких очах Устіги. Князь підніс руку
й попросив, щоб йому дозволили мовити слово.
Коли йому дозволили, він сказав:
- Царю й володарю мій, за два роки, проведені в тем-
ниці, я пізнав справжню ціну свободи. Тобі, великому й муд-
рому, мабуть, немає потреби дослухатись до слів чужин-
ців. Але якщо ти будеш такий ласкавий і вислухаєш мою
пораду, то я скажу тобі ось що: дай халдеям волю думати
й чинити по-своєму, якщо протягом року вони покажуть,
що гідні цього. Поверни їм частину майна, а другу части-
ну залиш у винагороду своїм воїнам. Дозволь їм самим
правити собою й відкрити школи. Зроби так, щоб людина
була рівна людині. Тільки так ти забезпечиш мир і лад
у своїй державі, і .народи, поки світу й сонця, не забудуть
твого царювання. Якщо ж ти почнеш одних надмірно зве-
личувати, а інших надмірно принижувати, то ніколи не
знатимеш спокою.
- Любий мій Устіго,- мовив Кір уже лагіднішим то-
ном,- у всьому світі існує неписаний закон, згідно з яким
переможені стають рабами переможця та його підданих.
Юрба перських воєначальників схвально загула.
Устіга заговорив голосніше:
- Досі й справді мав силу такий закон, але хіба життя
не дає світові великих людей, які проголошують і утвер-
джують нові великі права? Твоє діяння було б новим і не-
оціненним, якби ти проголосив рівність між людьми і бра-
терство між народами.
- Рівність між людьми... і братерство між народами...-
повторив Кір, зосереджено дивлячись поперед себе, й очі
його світилися думкою.
Але радники запротестували. Перси доблесно довели цю
війну до кінця. Перси перемогли. Перси засвідчили свою
перевагу над усіма іншими народами. Вони достойні при-
вілеїв і кращого життя. Інакше за віщо ж проливали вони
свою кров і жертвували собою?
- За краще й справедливіше життя в усьому світі!-
переконано мовив Устіга, відчувши, що сотні людей з на-
дією звернули до нього свої погляди. Серед них був і па-
лаючий погляд Сурми, і сповнений мудрості погляд Ідін-
Амуррума, і пильний, позначений ясністю думки погляд
Даниїла.
Однак цю надію зруйнував протест перських воєначаль-
ників, новоявлених завойовників світу:
- Чому саме перси повинні принести себе в жертву всьо-
му людству?
- Тому,- відповів Устіга,- що вони здатні звершувати
величні діяння, а не тільки віддаватись розкошам і втіхам.
Щоб розкошувати й утішатись благами життя, не треба бу-
ти обранцем Ахурамазди - скористатися ними потраплять
і безумці, і раби. Життя визначає на великі діяння лише
вибраних і обдарованих мудрістю.
- Ми обранці Ахурамазди! - вигукнув воєначальник
Угбару.-Халдейське царство впродовж багатьох століть
тримало в рабстві всі народи Старого Світу, тож нехай те-
пер халдеї звідають, що означає носити ярмо на шиї. Царю
мій, ти не знаєш Мардукового племені. Це змія, що зачаї-
лася під твоїм лавровим вінком! Тільки батоги й мозолі.
які вони наб'ють собі на руках і ногах, зроблять їх покір-
нішими. Не виявляй до своїх ворогів любові й милості, бо
збунтується твоє власне військо, і підкорені народи погуб-
лять твоє царство.
- Не поспішай, Угбару, мій верховний воєначальнику,-
перепинив його Кір,- у тобі говорить скорше ненависть
і мста, ніж розсудливість. Ні, мені не личить бути жорсто-
ким і несправедливим. Ні твою, ні Устіжину пораду я не
можу прийняти беззастережно. Однак вихід із становища
ми знайдемо.- І обернувся до Сурми: - Ні, мені не личить
бути жорстоким і несправедливим. Скажи мені - чого ти,
власне, домагаєшся?
- Я прошу за свій народ, царю царів.- І Сурма упав
перед ним долілиць.
- Устань! - наказав йому Кір.- Переді мною навіть ра-
би не б'ють чолом, і я нікому не дозволяю лизати прах з
мого взуття.
Сурма підвівся й мовив:
- Будь милостивим, володарю світу, будь милостивим
до тих, кому все життя довелося бути рабами. Подаруй їм
волю, вони любитимуть тебе ще відданіше, ніж усіх хал-
дейських царів, жерців і князів разом узятих.
- Ти мрійник. Сурмо,- привітно всміхнувся Кір,- а я
віддаю перевагу мужам розсудливим. Хоч .я й умію бути
поблажливим до людських слабостей, тебе я відпускаю
тільки тому, що твої слова спонукають мене до обачливо-
сті. Якби на цьому троні сидів халдей, він звелів би від-
рубати тобі голову. Але щоб ти переконався, що перський
цар милостивий і добрий, я відпускаю тебе живим.- І він
наказав своїм охоронцям: - Виведіть його з палацу, й від-
пустіть з миром.
Устіга спробував виправдати поведінку Сурми його мо-
лодістю. Він нагадав, з яким нетерпінням той чекав при-
ходу персів до Валтасарового царства, а з ними-перемо-
ги правди й любові.
Однак Кір залишився непохитним.
- Ні, мій Устіго,-сказав він,-мрійництво вельми не-
безпечне, Тому халдейським людом нехай управляє рабіа-
нум Ідін-Амуррум.
Поки охоронці виводили Сурму за браму царської цита-
делі, новий володар світу продовжив свою урочисту про-
мову.
Сурма поплентався вулицями.
У Вавілоні ще палали пожежі, то тут, то там тліли зга-
рища. Довкола них, мов неприкаяні, блукали люди, роз-
питуючи про долю своїх рідних і впізнаючи в руїнах свої
оселі, їхні обличчя були сповнені печалі, а душі нили гли-
боким болем.
Сурма проходив повз них, замислений і пригнічений.
йому здавалося, що він або мовчки задихнеться від неймо-
вірного тягаря в грудях, або закричить на повен голос. Він
кусав губи й стискав кулаки.
Невже тільки через свою сліпоту він повірив, що Кір буде
милостивішим? Невже вогненний птах зі сходу, який несе
на своїх крилах халдейському людові волю і справедли-
вість,- тільки його химерна мрія?
Від душевних нестерпних мук слабло і його тіло. Іноді він
заплющував очі й брів наосліп; так він опинився на Тор-
жищі.
Воно все було сплюндроване. Базальтові колони, як пе-
реможені велети, лежали на бруку, засипані цеглою й
грудками земляної смоли - рештками зруйнованих будин-
ків та аркад. Цю руїну патрулювали перські дозорці і
вряди-годи мелькала постать халдея з похиленою головою.
Кроки перських вояків чітко відлунювали в похмурій
порожнечі. З протилежного боку площі раптом 'долинула
пісня, яку співав старечий чоловічий голос.
Сурма зупинився й почав слухати.
Це була героїчна пісня про Гільгамеша. І хоч її співав
тремтячий старечий голос, вона брала за душу. Здавалось,
ніби сам Гільгамеш устав із мертвих і скликав до себе
осиротілий халдейський люд.
Сурма пішов на цей голос. Перські дозорці теж звернули
в той бік. Серед руїн вони побачили жебрака з виколотими
очима. Із свіжих ран витікали цівки крові й засихали на
його обличчі. Перси не розуміли слів пісні, й один із них
зі співчуттям кинув співцеві на долоню золоту перську мо-
нету. Співець обмацав її й заплакав. З очних ям котилися
пекучі сльози. Якби в цю хвилину в його руках був меч,
він простромив би ним своє серце. Але меч у нього відібра-
ли перси, викололи ним обоє його очей і виштовхали за
браму Телкізиного палацу.
Коли вояки відійшли, його спотворені болем уста роз-
тулилися і він прошепотів:
- Я заприсягся перед тобою, пане, що цим мечем при-
служуся своєму народові. Я заприсягся, що житиму й помру
разом з тобою. О пане, прости своєму слузі-
Тремтячою рукою бідолаха витер град сліз, які котилися
по його щоках від тяжкої розпуки, і, не чуючи більше кро-
ків чужинців, провадив далі, щоб хоч трохи розважити
свою душу:
- О пане, прости своєму слузі - сліпий і беззбройний,
він не зміг нічого вдіяти. З моїх рук вирвали меч, викололи
очі, але серце з грудей не видерли. В ньому й досі живуть
твої слова. О пане, ти мені сказав: «Люби рідну вітчизну
всією душею, як подобає людині. Бо тільки звірові байду-
же, кому належить ліс, у якому він живе».
Сурма, нечутно присівши поблизу між руїн, слухав ту-
жіння співця.
І коли той вимовив: «Бо тільки звірові байдуже, кому
належить ліс, у якому він живе»,- юнак поворухнувся й
запитав:
- Хто ти?
Старий злякався й почав мацати довкола себе руками,
щоб підвестися.
- Не бійся, я теж халдей, а перси вже далеко. Скажи,
хто ти?
- Я жебрак і піснею живлю свої вуста.
- Ми всі жебраки й раби Кіра. Душа моя протестує
проти цього, і твоя пісня про Гільгамеша запалила в ній
вогонь. Твої слова сповнюють мене відвагою. Ти сказав,
що тільки звірові байдуже, кому належить ліс, у якому він
живе.
- Так сказав мій благородний пан.
- О, тепер я вже знаю, хто ти! - вигукнув Сурма.-Ти
Кіру, Набусардарів раб. Я боровся проти нього, коли він
був живий. Тепер, коли він мертвий, я з радістю боровся б
на його боці. Я люблю волю й сонце, як і Набусардар. Якби
в мене були мечі, я підняв би повстання проти персів, бо
в їхньому цареві я не знайшов ні любові, ні правди. Якби
в мене були надійні соратники, я б удерся з ними до цар-
ського палацу й заколов би його на троні своїми руками.
Але що може вдіяти неозброєна людина, до того ж сама-
одна?
- Набусардар попервах теж був сам-один. Він не мав
ні воїнів, ні мечів. Але в нього були відвага, сила, віра й
любов до своєї вітчизни. Ходи вулицями Вавілона й шукай
мужів, сповнених відваги, сили, віри й любові до землі сво-
їх батьків. У халупах бідняків ви знайдете заховану зброю.
З-за рогу з'явився перський дозір і рушив просто до
жебрака.
- Перси,- попередив його Сурма.
- Іди,- сказав Кіру,- і хай боги благословлять твої
діяння.
Сурма пішов геть, а Кіру знову заспівав.
Голос його прояснів, і в ньому тепер звучала впевненість.
У слова пісні влилася тиха радість і супроводжувала луну
Сурминої ходи. Кіру бачив у своїй уяві, як поруч цього
юнака крокує Набусардарів дух. На його закривавленому
обличчі розлилася усмішка, голос дужчав, пісня розгоря-
лася, наче полум'я в багатті. Вона росла, ширилася і,
здавалось, відчиняла браму потойбічного царства, з якої
виходили великі небіжчики співати разом з Кіру пісню про
Гільгамеша, щоб нагадати живим про тисячолітню славу
шумерів і халдеїв. Щоб згуртувати переможених у нові
дави.
Минуло кілька днів, і в Мардуковому місті спалахнуло
повстання. Його підняли Сурма і воєначальник Ісма-Ель,
якому в фатальну ніч бенкету пощастило врятуватись із па-
зурів ворога - в останню хвилину він устиг переодягтись
торговцем чудодійних мазей.
Кілька тисяч озброєних халдеїв ринули на пагорб Хілла
й перебили перських сановників у державних будинках.
На вулицях до них приєднався простолюд і з радісними
вигуками кинувся до царського палацу, щоб розправитися
з Кіром. Але цитадель ретельно охоронялася, а казарми
в дворах були заповнені відчайдушними вояками Угбару.
Перські важкоозброєні воїни виступили проти повстанців
і після жорстокої сутички розбили їх.
Щоб покарати непокірних, Кір наказав вигнати з міста
ще кілька тисяч халдеїв і відправити їх до Персії. Він знав:
чим менше залишиться у Вавілоні халдеїв, тим легше буде
йому правити містом. Хоч він був осяяний мудрістю й спов-
нений намірів милосердно поводитись з простолюдом, од-
нак безперервні заворушення в Місті Міст примусили його
видати граничне суворі закони. Тепер він зрозумів, що чим
прнниженішими, затурканішимн й беззахиснішими будуть
халдеї, тим легше зможе дати собі з ними раду.
Бунти й сутички не припинялися щодня, хоч кара смерті
загрожувала халдеям за найменший вияв непослуху, за
найменшу провину. Верховний воєначальник Угбару зму-
шений був, зрештою, подвоїти міський дозір, а Кір для
охорони своєї особи збільшив загін добірних списоносців
до десяти тисяч. Здавалося, народ Набїжіда й Валтасара
загинув, але відродився народ Саргона, Хаммурапі й На-
вуходоносора. Гордість, відвага й войовничість знову за-
говорили в крові халдеїв. Вони не хотіли визнавати персів
ні як своїх панів, ні як друзів. У їхніх очах перс був зай-
дою, загарбником халдейського царства, поневолювачем
народу. Ненависть до завойовників зростала з дня на день.
Люди воліли вмерти, ніж гнути спину під перським нагаем.
Для Кіра настали тяжкі часи. Він здобув перемогу, рів-
ної якій не знав світ, і все ж таки душу його точив неспокій.
А йому так хотілося побачити втихомиреним це розбурхане
море, побачити мир і лад на землях, якими він правив.
Кір усвідомлював, що добро породжує добро, а від зла
завжди буває тільки зло. Хоч цю війну він розпочав з бла-
городною метою, впевнений, що зможе нарешті принести
народам щастя, однак тепер, коли настав час робити під-
сумки своїх ратних походів, він не міг не визнати, що війна
в суті своїй - зло і що всяке, хай навіть найменше зло, коли
його обирають як засіб для досягнення мети, неминуче роз-
ростається до страхітливих розмірів. Він мусив задати собі
запитання, чи ця війна справді була така необхідна і чи
не можна було інакше захистити себе від ворогів, що на-
бирали сили,- Греції й Риму. І ще на одне запитання
йому треба було дати собі відповідь: чи за цією підставою
для війни не стояло прагнення запанувати над усім сві-
том? Яку справедливість, власне, приніс він народам? Мав
рацію Сурма, коли сказав: «Тебе чекали, як жар-птицю,
що несе на своїх крилах свободу уярмленим. А ти рабів
царя Валтасара, жерщв і князів халдейських обернув на
рабів власних. Тож чи є правда на світі, питаю я тебе,
царю царів?» А як повівся він? Звинуватив Сурму в під-
бурюванні й наказав вигнати з царського палацу, замість
того щоб замислитись над його словами і своїми вчинками.
Поступово життя відкривало Кірові очі. йому захотілося
багато чого пом'якшити в своїх починаннях. Хотілося стати
справжнім володарем царства, бути милостивим до наро-
ду і керуватись мудрістю у своїх вчинках.
Він негайно наказав почепити на міських брамах таблиці
з текстом перською й халдейською мовами, які сповіщали
вавілонянам про те, що Кір жадає примиритися з ними і в
винагороду за їхню покірність поверне їм права та майно.
Люд валом повалив до брам. Грамотії вголос читали ін-
шим, які наміри щодо них має новий володар.
Юрми ще стояли перед таблицями, коли в напрямку Цар-
ського Міста скаженим галопом промчав перський верш-
ник. Він влетів у двір царської цитаделі й зажадав негайно
провести його до тронного залу, де сидів Кір.
Вершник приніс із Екбатан вість, що на східні рубежі
правічної Персії напали масагети і що до них приєдналися
також скіфи. Вони скористалися тим, що Кір застряв у
Вавілоні. Син Кіра, наслідний царевич Камбіз, уже ви-
ступив проти них з військом, яке батько залишив йому
для*захисту Персії, але просить підмоги.
У Кіра на хвилину потьмарилося в голові. Стомлений
тривалою війною, він мріяв про відпочинок. Але до його
нелегких державних турбот долучилися нові - побоюван-
ня за східні рубежі. Колесо долі невпинно крутилося далі,
і персам не вдалося спинити його ціною здобуття Бабілу,
Вічного Міста, міста Вавілона.
Войовнича цариця масагетів, мудра правителька Томі-
ріс, вибрала зручну нагоду для. нападу на Велику Персію.
Марно Кір задобрював Її дарами й вихваляв Її красу, ба
навіть просив руки. Хитра гра з царицею обернулася проти
нього - Томіріс одповіла війною.
Не лишалося нічого іншого, як послати з Вавілона части-
ну армії в битву на схід, і Кір не зволікаючи наказав Уг-
бару зібрати під вавілонськими мурами кільки полків.
Разом з ними до Персії мали вирушити й тисячі бранців.
Окраєць хліба, шматок в'яленого м'яса завбільшки з до-
лоню і бурдюк води одержали на дорогу ті, кого більше
не охороняло всевидюще Мардукове око й віддало на по-
талу перським воякам-переможцям. Позбавлені майна і
всього того, що було для них на цій землі дорогим, бранці
вирушали в далеку дорогу за Еламські гори, де за пожи-
ву їм правитиме важка цегла, а за пісню - свист батогів.
Валки нових рабів ждали за мурами Вавілона, коли їх
поженуть до Персії. Сумними поглядами прощалися вони
з виступами веж Етеменанкі й Еврімінанкі. До останньої
хвилини ще ждали порятунку з цих твердинь віри й надії,
навіть не підозрюючи, що верховний жрець Ісме-Адад, ду-
ховний владика халдейського світу, підлещується до персів,
аби зберегти свою могутність, а не свій народ.
Надії на порятунок не було ніякої. Бранців чекало вже
тільки останнє прощання й далека дорога.
Цар Кір ще вибирав у натовпах вавілонянок наложниць
і рабинь для свого палацу.
Погляд його з насолодою затримався на перших двох -
на Телкізі, дружині Набусардара, й на Нанаї, обраниці
Набусардарового серця.
- Ти найпрекрасніша з жінок,- ласкаво й з легким хви-
люванням сказав він Телкізі,- і ти одержуватимеш від
мене найдорожчі подарунки.
Вона презирливо глянула на нього і, тихо розсміявшись,
відповіла:
- Тільки раби прагнуть подарунків. Я вже наситилася
розкішшю й життям. Чим може подивувати мене перський
цар, коли не було такої коштовності в усьому світі, яку не
подарував би мені цар халдейський? І хоч ти гарний собою,
я кохалася з мужами, набагато гарнішими за тебе. По-
годься сам, що ти мене вже нічим не здивуєш.
Кір добре розумів її й через те не спалахнув гнівом.
Випадок із Сурмою переконав його, що запальність- по-
ганий порадник і ненадійна зброя. Відбір рабинь і наложниць
для свого палацу він вирішив зробити якомога спокійніше,
аби ці халдейки пересвідчилися, що перський цар уміє бу-
ти добрим і ласкавим володарем. До того ж жінка, яка
стояла зараз перед ним, привабила й зачарувала його не
лише струнким станом, затягнутим у зеленкаве вбрання з
золотими й бірюзовими пряжками, а н власною гідністю
та сміливими речами.
Він вирішив узяти її до свого гарему і, щоб здобути її
прихильність, сказав:
- О, ти прекрасна, як плоди пальм. І, напевне, палка
в коханні, як розпечена сонцем земля. Але чим.пильніше
я дивлюся на тебе, тим більше мені здається, що ти -
тигриця, хижа й прекрасна тигриця.
- Так,- байдуже процідила крізь зуби Телкіза,- мене
називали тигрицею Вавілона й ненаситною жінкою, бо не
було такого випадку, щоб я знехтувала любовною втіхою. -
Вона знову засміялася, загадково і в'їдливо.- Але ти над-
то довго брав Вавілон і запізнився, бо я за цей час пере-
ситилась і мене вже покинули всі жадання любовних утіх.
Писар людських доль, бог Набу з Езіди, визначив мені
долю Зашір-Бела. Якщо тобі стане терпцю вислухати мене,
то я розкажу про нього. За правління мудрого Хаммурапі
це був найбільший багатій у Вічному Місті. Ніхто не міг
дорівнятися йому ні своїми скарбами, ні красою, ні вмінням
утішатися. Ніким іще так не захоплювався світ і нікому ще
не заздрив так, як йому. Але з ним сталося те, що й зі
мною: він переситився, і вже ніщо не цікавило його. Якось
він справив учту, слава про яку пережила тисячоліття.
Під час учти, коли всі гості вже добре підпили, він сягнув
рукою за свій золототканий пояс і витяг маленький фла-
кончик. «Я пізнав уже всі насолоди, і тільки насолода
вмирання й смерті ще невідома мені»,-сказав він і, ви-
цідивши з нього в рот якесь зілля, впав мертвий на при-
крашений гірляндами стіл.
Розповідаючи, Телкіза не спускала з Кіра очей. Посту-
пово глузливий вираз сходив з її обличчя, і коли вона
змовкла, то схожа була на побиту морозом розквітлу оли-
ву. Згасла, змучена й знесилена, вона підвела руку й від-
крила кришку великої застібки, яка сколювала на її гру-
дях сукню. Без трепету в пальцях, без страху в очах вона
вийняла з неї маленький флакончик з кольорового скла і,
затиснувши його в долонях, додала:
- Так і мені, царю, невідома вже тільки насолода вми-
рання й смерті.
І як колись багатій Зашір-Бел, Телкіза піднесла флакон-
чик до губ, вицідила з нього в рот отруту і, перш ніж Кір
устиг опам'ятатись, мертва звалилася до його ніг.
- Хто ця жінка? - скрикнув цар і озирнувся на Устігу,
що стояв трохи віддалік.
Йому відповіли, що це благородна Телкіза, Набусарда-
рова дружина.
Почувши це, Кір затулив долонями очі й важко зітхнув.
Нанаї скористалася цією нагодою, схилилась до мертвої
й прошепотіла:
- Ти відходиш у царство тіней, ти відходиш до Набу-
сардара..
Цар відслонив обличчя, і Нанаї збентежено підвелася.
Помітивши цей її рух, він запитав:
- Ти її родичка? Може, ти теж хочеш померти?
- Ні, царю царів,- благальне мовила вона,- я хо-
чу жити й прошу на це твоєї милості, бо ношу під сер-
цем дитинку.
- Ти хочеш повернутися до палацу чи вирушити з ви-
гнанцями до Персії?
- З вигнанцями до Персії, якщо твоя ласка.
- Що ж, іди з вигнанцями до Персії,- вирішив цар.
Тільки-но пролунав цей присуд, як до нього наблизився
Устіга і, не згадавши й словом про те, що кохає Гамада-
нову дочку, попросив Кіра подарувати йому цю бранку.
- Бери,- не вагаючись, кивнув головою той,- твій
суд над нею, без сумніву, буде найсправедливіший.
Князів погляд уже кілька разів спинявся на обличчі На-
наї, поки володар світу вибирав собі жінок для насолоди
душі й тіла в своєму палаці. Тих, кому не судилося стати
царевими наложницями, він наказав погнати до Персії в
рабство.
Нарешті Кір попрощався з Устігою, який від'їздив до
Екбатан, щоб після двох років згубного ув'язнення відпо-
чити в рідному гнізді.
Тисячі бранців вирушили в дорогу разом з військовими
загонами, яких чекала битва з масагетами.
Халдеї покидали рідний край, у землі якого з незапам'ят-
них часів тліли кістки їхніх пращурів. З похиленими голо-
вами прямували вони на північ, до непривітної чужини,
де їм доведеться знемагати під тягарем непосильної праці
й де над ними, як вічна пересторога, свистітиме перський на-
гай. Обличчя в багатьох були залиті рясними сльозами,
багато хто тамував у собі ридання. Та багато хто зберігав
мужність і ніс у своєму серці проблиски надії на те, що й
для рабів колись зійде сонце.
У валці майбутніх рабів ішов і Улу.
Він зрадів, коли побачив, що князь Устіга дозволив На-
наї сісти в його колісницю й навіть затулив її своїм вій-
ськовим плащем від пекучого сонця. Інакше вона, мабуть,
не витерпіла б цієї тяжкої дороги на північ після стількох
жахів і мук. Устіга турбувався про Нанаї, і Улу був йому
за це вдячний. Цією маленькою послугою князь здобув його
прихильність, і Улу перестав відчувати до нього люту не-
приязнь.
У цій самій колісниці їхав і пророк Даниїл, якого Кір
послав своєму синові Камбізові, щоб той служив у нього
порадником, поки він сам повернеться до Екбатан. Даниїл
потай думав про халдейську царицю. Востаннє він бачив
її, коли вона разом з мудрецями й звіздарями стояла перед
Валтасаром у бенкетному залі, а що сталося з нею потому,
ніхто не знав. Даниїл розпитував про її долю, але ніхто
не міг сказати нічого певного. Може, її закололи перські
вояки, може, вона загинула в охопленій вогнем Муджалібі,
а може, їй пощастило втекти потаємним ходом... Цариця
зникла без сліду. Марно Даниїл день і ніч сушив собі цим
голову, марно мучив себе цим і зараз, похитуючись на твер-
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62