А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
НА КАВУ ПІСЛЯ ВІСІМНАДЦЯТОЇ
(Мирний детектив, але з пострілом)
Інспектор карного розшуку лейтенант Василь Го-лубушкін ще і ще раз
переконувався: такої надскладної справи ще не траплялося в його
практиці. І ніхто не може передбачити, яким буде результат. Навіть шеф,
майор Малинін, шановний Едуард Федотович, не наважився згодитись хоча б
з одною версією молодого_сищика.
Василь стояв біля дзеркала, ніби наречена перед поїздкою до загсу.
Здається, все гаразд. Василь взагалі на роботу ходить, наче в театр, а
те, що планувалося здійснити сьогодні,.вимагало виняткової ошатності.
Лейтенант добре знає, куди йде і з ким зустрінеться віч-на-віч.
Та ліпше не згадувати неминуче, необхідно розслабитися, дати
відпочинок нервам. Треба думати про щось приємне. Ліпше згадати, як
уперше познайомився з Галею. Того травневого незабутнього вечора Василь
купив у тітки біля універмагу білу троянду. Чому саме троянду та ще й
білу-не задумувався, просто захотів саме таку. Щойно у відділі міліції
оголосили лейтенангу Голубушкіну подяку за'вдало розплутану справу. Так,
тоді ризикував молодий офіцер. Один на один з бувалим у бувальцях
рецидивістом... Не злякався, вірив у перемогу. А сьогодні? Попереду -
одна невідомість...
Тихо задзвонив телефон.
Голубушкін підняв трубку і звично відчеканив:
- Лейтенант Голубушкін слухає!
Почувся рокітливий голос шефа:
- Тримайся, юний мій друже! Готуйся до найгіршого. Як я і вчив.
Звичайно, при крайній скруті повідомляй мені особисто.
- На випадок чого, Едуарде Федотовичу, прохатиму вашої допомоги, як у
рідного батька. Дякую!
"Шеф хвилюється за свого улюбленого учня",- подумав лейтенант, і на
душі в нього полегшало, танули, як сніжинки на щоці, сумніви. Все буде
якнайкраще!
Ага, так тоді, того вечора, після вісімнадцятої Василь завітав до
кав'ярні "Вій, вітерець" - випити чашечку міцної кави і відпочити. Він
смакував запашний напій і по-професійному чіпко оглядав залу. Раптом
(без "раптом" автору тут не обійтись)... Ні, не гадайте, що лейтенантові
очі засікли одного з тих, на кого оголошено всесоюзний розшук. Раптом за
сусіднім столиком він побачив чарівну дів-' чину. Суворий інспектор
карного розшуку мимоволі їй усміхнувся, у нагороду одержав теж
усмішку-веснянку. Переборюючи ніяковість, ступив до красуні.
- Прошу! "- Ой, дякую!
Біла троянда грала промінням в її руках, немов північне сяйво.
Приємні спогади-як солоний кавун узимку. Але - пора!
Пішов пішки. Є потреба побути наодинці. Ще й ще раз розіграти в уяві
сценарій, продуманий до дрібниць і схвалений шефом.
Біля універмагу в знайомої квітникарки він купив троянд - червоних
щонайкращих. Вони, безумовно, сприятимуть успіхові. Так, як тоді, в
кав'ярні. Та й довір'я. Не пістолет, а квіти, прекрасний витвір
матінки-природи і тітчиних рук... Лейтенант відчув, що ись-ось він почне
складати ліричні вірші або вголос читати чужі. "Спокійно, Василю, не
треба емоцій,- втихомирював сам себе.- Не відхиляйся від основної лінії,
як радив діяти у таких випадках Едуард Федотович..."
Аж ось той будинок.
Сходинки.
За звичкою, рахував їх.
Двері. .
"Що за ними - рай чи пекло?"
Натиснув на блакитний ґудзик електродзвінка.
Ще мить - і на порозі Галя.
"Отже, все йде за планом,- блискавично (практика!) відзначив
Голубушкін.-Молодець Галинка. З нею і не на таке підеш..."
- Заходь, Василику. Це-пароль.
- Дякую. , Це - відзив.
"Але що зі мною?- не зміг зрушити з місця Василь.-Чогось подібного ще
не було. Навіть у перші роки служби. Ех ти, а ще учень Малиніна, про
капітанські погони мрієш. Сміливіше!" ' Зусиллям волі Василь поклав на
лопатки скованість і твердо ступив долі назустріч, а точніше- назустріч
загадковій, усміхненій, милій жінці з сивиною в косах.
- Знайомтесь,-зашарілася Галя.-Це і е той Вася, Вася Голубушкін.
- Олена Дмитрівна,-привітно мовила жінка.- Рада вас бачити, славний
юначе. Галя розповідала про ваші подвиги.
- Що ви, які там подвиги. Служба така.
- А троянди, скромний юначе, ви, напевне, хотіли комусь подарувати?-
спалахнули лукавинки в очах Олени Дмитрівни.
- Ой, пробачте,- схопився Василь.- Вам!
- Ось як. Сама напросилася. Дякую! " Погомоніть, а я квіти поставлю у
вазу, приготую каву.
Як тільки молодята залишилися удвох, Василь сказав таємниче й тихо:
- Здається, все гаразд. Дозволь подзвонити шефу?
- Прошу, Васю. Будь як дома.
Василь підійшов до телефону й набрав номер.
- Едуард Федотович? Доповідає лейтенант Голубушкін!- Василь озирнувся
у бік кухні, прикрив трубку долонею, перейшов до шепоту:- Можете мене
поздоровити. Операція вдалась. Майбутній тещі, тобто мамі моєї
майбутньої дружини, я спо-до-бав-ся. На всі сто!
- Щиро вітаю, друже,- почувся голос Шефа.- Я і не сумнівався. Між
іншим, не забудь запросити на весілля!
- Не забудемо!- вже разом прокричали в трубку щасливі Галя та Василь.
Цієї миті збоку почувся тихий-тихий постріл. Василь та Галя
озирнулись і... розсміялись.
З голівки напіввідкритої пляшки мінеральної води, що стояла на столі,
злетіла кришечка...