А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ПОВОРОТ

"Привіт, Панасовичу! Не писав давно, вибач. Отже, про свої власні,
так би мовити, перипетії. Керую. Господарюю. Доньку виховую. З Клавді-єю
- мирне співіснування. Двосторонній суверенітет. А щодо роботи - поворот
на всі сто вісімдесят. Зміни - кардинальні. Ким був на фермі раніше? Як
завідуючий - авторитет, не підкопаєшся. Ав-то-ри-тет. Тобто, по-нашому,
загальновизнана, впливова особа. Словом, сказав слово - закон. Ніхто не
повинен і муркнути всупереч. Наприклад, вередує Мотрона Яківна - міг і
приструнити. Прискіпується Ганна Михайлівна - умів і приборкати,
роз'яснити коротко, так що опісля тиждень, а то й два мовчить, обходить
мене десятою дорогою. А неголений, бувало, прийду... Матінко моя! Ніхто
не бачить! Випивши? Тато рідний! Як шовкові. Остерігалися, не чіпали...
Характер у мене такий, з викрутасами (за словами моєї Клавдії). Ти ж
знаєш... Не терплю, якщо не в свої сани ратицями лізуть! І ось, не
думав, не гадав зроду - все по-іншому перевернулося. Травестія!
І хто, думаєш, опечалив моє серце? Ніколи не догадаєшся. Французи в
таких випадках кажуть- "шерше ля фам", значить, шукай жінку. Так і в
моїй ситуації. Тільки не одна представниця прекрасної, більшої частини
людства винна, а ціла капела юних створінь - дівчат. Після десятирічки
на ферму заявилися. Аж вісімнадцятеро! Уявляєш? Хлопці в механізатори
подалися, а вони до нас... Тепер комсомольська бригада. Ось тут і живи!
Третина з них - відмінниці навчання, інші - ударниці. Сила! Академія
наук! Грамотнющі-страх один! На мою голову. Гей-гей, подумав я спочатку,
походять вони тиждень чи два та й розлетяться в -різні краї за туманом.
Так ні! Вже рік справно пораються біля корівок. Але... ні голові
колгоспу нема спокою, ні парторгу, а мені й поготів.
Якось на дозвіллі прикинув, що моїй персоні можна, а що зась.
"Можна"- раз, два й аут, "зась"-пунктів сорок набереться. Спершу
вимагали, щоб голос не підвищував, а розмовляв делікатно, по-людськи.
Потім - і на очі їм не попадайся, якщо "під мухою", на ферму і носа не
показуй, якщо неохайний, неголений, без цієї, як її... краватки. А
ще-піклуйся, виховуй, добивайся, дбай. Спробу вав лити воду на своє
колесо - то вони й частівки про мене складають та співають (є серед них
і поетеса, і музиканти), у стіннівці малюють (художники теж свої!), і
просто критикують. -Ну, значить, змирився. Не палю, не кричу, костюм
одягаю, голюся, одеколоном бризкаюсь. Навіть квіти біля будинку
тваринника поливаю.
Але це ще не все! Соцзмагання їм організовуй! Про корми та
механізацію думай! Про НОП і передовий досвід не забувай! Так накручусь
за день, що, здається, не витримаю, кину посаду, гайну сад сторожувати
або в пожежники запишусь. Не дівчата - бісенята. Однак воюю. І відчуваю,
що незабаром до медалі, а то й до ордена довоююсь. Адже наша ферма в
передові виходить. Нас і в районі хвалять, у газетах пишуть про наші
успіхи.
О! Ти бачив таке?! Щойно прибігла Ліда Каліні-на. Головний отаман
їхній, тобто-комсорг. Нагадала, що увечері-репетиція хору. Я спі-ва-ю в
хо-рі! Немислимо, але правда. Такий собі соліст-баритон об'явився на
селі в моїй особі. Місцевий Гнатюк! Ще і в драмгурток агітують. Що воно
далі буде - не знаю; Загув мій авторитет у безвість. Відчуваю, що
відновити статус-кво мені не вдасться ніколи. Тим паче, моя Клавдія з
тими дівчиськами заодно!
До побачення!
Петро".