А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

КАР'ЄРИСТ

Два місяці керує нами Петро Петрович Підлуж-ний. Стільки ж і ми
напружено трудимось, а точніше - нервові клітини знищуємо. Справа в
тому, що Петро Петрович - чужак, приїжджий. А ми вирішили вияснити: чи
має наш начальник яке-небудь хобі?
Вікентій Сокуряк - уболівальник-реаліст - першим спробував. Заніс
підписувати папери і так, ніби між іншим, "паснув":
- Ну й молодчага Блохін! Як він філігранне виконує фінти!
- Це хто Блохін? З вичислювального центру?- абсолютно серйозно
запитав Петро Петрович.
Сокуряк від несподіванки навіть на якусь мить втратив орієнтацію і
попрямував не до дверей, а за шафу.
Хіба це можливо! Людина футболом не цікавить-'ся! Не знає видатного
форварда! Фантастично!
Подався, в розвідку рибалка-лірик Дмитро Лісовий.
Доки Петро Петрович розглядав проект, Лісовий задумливо-замріяно
дивився у вікно, а потім "закинув вудочку":
- Погода золота... Клюватиме завтра здорово. Знаю місцинку. Коропи...
Очеретянка виспівує... Повітря, настояне на травах.... Юшечка... Не
вийшло.
Настала черга нумізмату Максиму Гривнюку. Стоячи біля столу
начальника, Гривнюк, ніби ненароком, упустив на підлогу монету і
прожогом кинувся її шукати, вголос бідкаючись:
- Що ж я натворив! Шедевр нумізматики! Срібний карбованець з
портретом Петра Першого, ви-карбуванин у 1724 році!
Петро Петрович і не здригнувся. Лише ткнув носком черевика монету, що
закотилася за ніжку стола, буркнув:
- Ось вона...
Атакували Петра Петровича і невгамовний шахіст-етюдист Павло Кінько,
і заядлий колекціонер автографів відомих людей Семен Самовидський, і
власник персональної сауни Євген Братцев, і невтомний автомобіліст Слава
Подорожній, і зануд-ливий кросвордист Степан Бичок...
І жодному не вкипіло!
У цій катавасії - тихій битві, за місце біля правої руки начальника -
ніхто не звернув аж ніякої уваги на поведінку людини без хобі-Леоніда
Ве-реса. Він спокійно сидів на своєму робочому місці і, як завжди,
азартно натискував на клавіші мікрокалькулятора.
Колеги, звісно, обурились.
Як він, цей пришелепкуватий Верес, колода неотесана, глиняна
довбешка, може зберігати олімпійський спокій тоді, коли увесь колектив
б'ється над важливою проблемою?! * ' '
Напруження, наче події останньої серії детективного телефільму,
сягнуло зеніту, коли стало відомо, ,що новий начальник продиктував
секретарці наказ про преміювання Вереса.
При нагоді колеги оточили Вереса:
- Розкривай секрет, я то вб'ємо! Ну!
- Який секрет?- здивувався Верес.- Просто Петро Петрович, як і я, не
має хобі. Робота для нього - над усе.
-Ну, все ясно,-зробив глибокодумний висновок збирач пригодницької
літератури Костя Фолі-антов.-Піде Левко Стратонович на
пенсію-заступником у Підлужного буде Верес. Хто б міг подумати, що цей
тишко - кар'єрист?!