А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
СПОВІДЬ САТОСИ
(За Федором Маківчуком)
Опинився я в місті, яке від Києва далі, як Горно-стайпіль, але
значно ближче, ніж Булонський Ліс.
Сиджу собі в скверику, гортаю книжечку місцевого сатирика. Може,
здибаємося, то вгадай, що казати замість рецензії. Слово - меч. От і
знайомлюсь, вишукую штрихи до портрета.
Коли це суне такий собі пророк зі Святошина - дядюра при галстуці і в
беретці. Пика, мов у тхора, в очах - глупа і непроглядна петрівчана ніч,
інтелект на мордяці і не пасся.
- Читаєш?- ні сіло ні впало питає хамлюка і мостить свою сідницю на
лавочці поряд зі мною. Нітакусінької совісті!
- Як бачите,- кривлюсь.
- Щось мені твоя пика незнакома,-голосом, як у шакала, тявкнув
мурмило.-Я тутечки всіх собак знаю, а тебе не встрічав. Здалеку до нас?
- З Києва.
- Яка ж нечиста сила загнала тебе сюди, в нашу глухомань?
- Я уповноважений по заготівлі макулатури,- хочу перевести розмову в
русло жарту.
- Ого, бачу - на почин дещо маєш. Оно те, що в руках. Слиш, а ти
случайно Маківчука не знаєш?
"Ти диви,- думаю,- цей харцизяка моєю персоною цікавиться. Чого б це?
- Знаю. А навіщо він вам?
- Так він же, архіграмотій,-кошмар моєї. жизьні!-вирячився, мов
розбійник, мочемордяка.
- Чому ж кошмар?
- Будемо знакомі. Бачу, ти чоловік хороший. Розкажу, як воно було і
як воно єсть. Я - Охрім Зануда. Попереджаю - наголос на першому складі -
За-ну-да. Письменник. Псевдонім - Сатоса, тобто сатирична оса. Так отой
же Маківчук - шкуру б з нього спустити!- ледве не угробив мене. Я йому
післав сто сімнадцять штук гуморесків, фій-літонів, афоризьмів, прозою і
в стихах, а він що написав? Цитую, бо вивчив той шедевр напам'ять:
"Зовсім нешановний Занудо з наголосом на першому складі!- Я
попереджав про наголос і його...- Більшості авторів-невдах я раджу
читати класиків, учитись, а вам...-Зверніть увагу, пише зумисно з малої
букви...- і класики не допоможуть, бо ви плутаєте грішне з праведним,
яєчню з божим даром. Не псуйте папір і людям нерви!" Жуть! Після оного
посланія можна і в могилу захурчати. Невже я зовсім бездарний?
"Воно ще й питає,- подумки дивуюсь,- архіне-здарний!"
- Я - сатирик-реаліст, борець! - продовжував парляндо унум етідем
куцорилий мудрагель.-Ні-. хто з сучасних гумористів-шарамижників не пише
такечки, як я, Сатоса. Ось, примєрно, кресонув я фійлітона про свого
сусіда. Такий, знаєш, мордо-пльоха, нахалюра-проби ніде ставити! Утнув
на двадцяти восьми сторінках, розмалював того Іва-ненка по всіх
параграфах, як бог черепаху. Чорти б у пекло не пустили! Ну і ф'ю-ф'ю в
мєсну газетку. Де там! Очі заплювали, наклепником охрестили, сволота!
Мелють, що Іваненко порядна людина, передовик, портрет на міській Дошці
пошани, примєрний сім'янин, активіст, а машину, мовляв, купив за
свої кревні. Галіматня! Знаємо ті кревні. Прикидається активістом,
примєрним... Злодюга він,. цупить усе з заводу, що тільки донесе. Отак.
Бояться моєї сатири, як тюрми. Ні рядка досі не надрукував. Товчуть воду
в ступі: слабе, примітивне, факти не підтвердились. Повіситись можна...
З одного тільки "Перця" сімдесят вісім відповідей маю... Міх, так би
мовити, бліх. Бояться, що переплюну всіх, паскудники. А брошурку отого
сонливого шмаркача викинь на смітник. Теж мені писатель. Видало
чортій-що, бо в Києві дядько.
Я сидів і слухав дрібновласницькі "страсті" жуч-ка-перошкряба. За
мудрим принципом згадував правила хорошого тону, хоча хотілося гарикнути
словами великого поета нашої епохи і бога пом'янути, а ще краще -
змазати цього суб'єкта по рилу, по іклах. „
Та - "пренебрежом", як казав незабутній Остап Вишня.
Воно само здохне, наковтавшись власної-жовчі...
Як з'явився, неначе мара, так і зник несподівано Сатоса. Напевне,
щось запідозрив, бо такі ката-лажники нюх мають собачий...
***
Опісля перебирав у пам'яті імена гумористів республіки.
Симпатичні люди!
Пишуть сумлінно, дотепно, чесно.
Пошли ж їм, доле, багато-багато творчих тараз-дів, віку довгого,
безхмарного.
Думаю отак, ще й ще раз переконуюсь: добру справу ми все-таки робимо,
що і на гарматний постріл не підпускаємо до літератури всіляких
зануд-сатосів та іже з ними.
Амінь!