А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ТОБИК

На недільнику ми прибирали вулицю біля школи. Замітали, обкопували
дерева, фарбували паркан. Я, весело насвистуючи, порядкував на тротуарі.
"Вжик, вжик! Хто на новенького?" Пісенька з відомого вам фільму. Але
мова не про це. Мова про То-бика, песика нічийного. Все біля школи
крутиться, бо малеча та й ми, старші учні, годуємо сніданками. Отож,
тоді, коли я трудився, не покладаючи рук, до мене прибіг Тобик і нумо
лащитися, загравати.
А про те, що заважає мені, й не подумав, дур-' ненький. Я спочатку
по-доброму хотів його прогнати геть, а він хоч би що. Стрибає, хапає
мене за ноги. Тоді я його злегенька і потягнув віником. Щоб знав, як
негарно бути неслухом.
Так він - ви тільки уявіть!- хвать мого віника, вирвав з рук - і
драла. Я на мить розгубився, бо не чекав ось такої підступності од
Тобика, а потім ухопив чиюсь мітлу і кинувся наздоганяти бешкетника. А
Тобик ще прудкіше біжить і далеко не вті- ка, а кружляє навколо клумби.
Всі залишили роботу, зупинилися та й дивляться на нашу біганину, а
деякі гостроязикі вже на сміх мене беруть,
А коли я перечепився через граблі якоїсь роззяви і з розгону
бебехнувся на купу сміття, то так реготом і вибухнули.
Тобику, напевне, сподобалося, що з переслідувача сміються, і він ще
прудкіше біг.
Я, чесно кажучи, запанікував. Як бути? Бачу, що нізащо не наздожену
свого кривдника. Це ж, думаю, ганьба на увесь мікрорайоні Знаю, скільки
гострих слів потім доведеться вислухати.
Збагнувши, в яке скрутне становище я потрапив, однокласники поспішили
мені на допомогу. І такий гамір зчинився, що здалося, неначе ми не
Тобика ловимо, а граємо - школа на школу - в футбол.
Тільки Петрик, мій товариш, не бігав з усіма, а щось кричав мені весь
час. Та хіба я міг що-не-будь почути в такому галасі.
Аж ось прийшла наш класний керівник Надія Миколаївна. Ми, звичайно,
припинили гонитву. Присів і Тобик. Він таки добряче ухоркав'ся, доки
гасав з нами наввипередки.
Дівчатка хутко розповіли вчительці, що сталося. Вислухавши, Надія
Миколаївна підійшла до Тобика, схилилася до нього, щось тихо сказала і
погладила песика по спині. Тобик розтулив пащу і по-' клав віника на
асфальт.
Вже після недільника ми засперечалися з Петри-ком. Я запевняв, що
Надія Миколаївна або дреси- . рувальниця, або Тобик знає, що вона
вчителька і її треба слухатись.
А Петрик:
- Ех ти, психолог. Надія Миколаївна всього-на-всього обізвалася до
Тобика ласкаво, а ти... З міг-лою!..
І пішов. Й говорити далі зі мною не захотів. Я залишився один, стояв
і думав: "Невже через якусь там собаку можна образитися на друга?"