А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

СОН В РУКУ

Завідуючий відділом по розподілу житлом Микола Семенович Суржик
зустрів мене, як завжди, не вельми радісно і вже, мабуть, вдесяте тільки
в цьому році сказав:
- Чекайте. Ви не один. Під ваш будинок ще не рили котлован.
Останню фразу він вимовляв з особливою насолодою, підкреслено, бо
вважав її дотепом, так би мовити, світового стандарту.
Він сподівався, що я роз,регочуся і піду геть, вхопивши ...надцятого
облкзня.
Але мені не до сміху. Звичайно, у цій конторі. Взагалі, я сміх люблю.
Та сміятися в присутності Суржика - не те що недоречно, а просто немає
причини. А "ще як згадаєш, який ти в черзі на нову квартиру, то, звісно,
не до сміху.
Тим, що все-таки не клюнув на дотеп-наживку, я трохи, якщо не більше,
розчарував Суржика, і він у муках міркував, як же мене "виселити" з
кабінету.
'Для того, щоб зовсім обеззброїти опонента, я, ніби нічого не
зрозумівши, запитую:
- Можна сісти?
Микола Семенович на мить тетеріє, дивиться на мене, ніби на хулігана
в громадському транспорті, а потім цідить крізь зуби:
- Прошу...
"Прошу" прозвучало в його інтерпретації,' як "забирайся звідси під
три чортиі"
Правда, в нього вистачило сили волі помахом руки показати, на який
саме стілець мені дозволено умоститися. Ніби той факт, де я сяду, щось
та мав значити в нашій - з мого боку бажаній, а з іншого, Суржикового,
навпаки - неприємній бесіді.
Я вибрав стілець не той, на який вказав Суржик і який стояв біля
самих дверей, а той, що максимально наближав мене до такої значущої в
моєму житті людини, як заввідділом по розподілу жител.
Микола Семенович- що то практика!- сидів поруч зі мною, і весь його
вигляд свідчив, що мене біля нього таки немає. Я насправді є, але для
нього- невидимка, порожнеча, тінь від правди.
Для того, щоб гра не затягувалася до безкінечності, точніше - до
кінця робочого часу, я покашлював, рипів стільцем, різко розмахував
рукою, ніби відганяючи від себе набридливу муху, барабанив пальцями по
столу.
Але Микола Семенович дуже пильно і заглиблено вивчав зміст якогось
папірця. Я поступово проймався його зосередженістю і вже бачив перед
собою не Суржика, а вченого, котрий допався до древнього манус№рипта і
перебуває на межі епохального відкриття.
Нарешті я не витримую, залишаю Суржика один на один з бумаженцпю, а
сам розглядаю кабінет. Він мені знайомий до дрібничок. Знаю, скільки
стільців у ньому. Мені відомо, що дверцята шафи, де лежать документи
майбутніх щасливих новоселів, не причиняються щільно і Микола Семенович,
виявивши грандіозну кмітливість, всуває між стулками складену, здається,
вчетверо, місцеву газету. Для мене теж не новина, що важіль телефону заї
дає і Суржику доводиться коли злегенька, а інколи,
найпаче в моїй присутності, стукати по кумполу апарата кулаком, щоб
важіль вискочив, як Пилип з конопель, і телефон ожив.
- Миколо Семеновичу,- грубо порушую мертву тишу.- Хочете, я вам
розповім дивний сон?
- Знаєте,-з досадою відгарикується Суржик,- мені вашого сну тільки й
не вистачає. Просто з ранку ждав, щоб ви прийшли й розважили мене...
- Я коротко переловім і даю слово- хутко зникну, і надовго.. Адже
головний герой моїх сновидінь ви, шановний Миколо Семеновичу!
Не дочекавшися згоди мого благодійника, відважився, ніби кинувся під
танк:
- А наснилися ви мені ось як. Нібито в ощадкасі я зняв з книжки дві
тисячі, поклав купюри в голубу теку з білими тасьмами, приніс вам і
поклав на стіл. Ви недбало відсунули теку вбік і прорекли:
"Усі хочуть бути новоселами, та не кожному так швидко вдається стати
ним!" Потім люб'язно дали відчіпного: "Зайдіть через місяць-два!" Я
послухався вашої поради і справді навідався до вас через два місяці. Ви
особисто вручили мені ордер на двокімнатну квартиру, ще й щастя
побажали.
Микола Семенович спочатку наче й не слухав мене. Теревень, мовляв,
нема хліба-їж пироги. Та коли я промовив слова "голуба тека з білими
тасьмами", Микола Семенович внутрішньо здригнувся і насторожився,
нашорошив вуха.
Ось тут я й відчув, що мій розрахунок виявився вдалим і точним. Бив з
гармати прицільно і не по горобцях.
- Ну що ви мелете?- вже стримано сказав Микола Семенович.- Чи мені
нема чого робити? Я мовчав. Мовчання в даній ситуації - золото. Та
раптом Микола Семенович схопився і мовби
захлинувся в гніві:
- Ви що собі дозволяєтеї? Що за натяки?!
Аж тепер я підвівся зі стільця і з почуттям власної гідності
попрямував до дверей.
- Подумайте, шановний Миколо Семеновичу.
Наодинці. Я не мулятиму вам очі. Зайду через два місяці. Якраз
будинок здадуть у новому мікрорайоні. Хотілось би там жити. Поряд річка,
а я, між іншим, запеклий рибалка...
* *
Мій знайомий на новосіллі запитав тет-а-тет:
- Ну, старий, скільки дав Суржику? Більше,
ніж я?
- Ні копієчки,- відповідаю.- Просто я Суржику повідав гарний сон, а
він виявився в руку.
- Мели язиком,- усміхнувся мій знайомий.- Знаю ті. сни.- Е, ти,
випадково, нічого не бовкнув Суржику, про що я тобі розповів? Чомусь він
скоса дивиться на мене. Наче сердиться, чи що. А я ж планую ще й на
гараж місце вибити. Ось трохи грошенят підзбираю - і до Суржика, хай він
буде здоровий...
- Не переживай,- заспокоюю знайомого.- Про
тебе я й словом не обмовився. Кажу ж - сон при-, снився, і я його
Суржику розповів...
* * *
Сьогодні вночі й насправді приснилося, ніби Суржика ведуть хлопці у
формі, а він, забачивши мене, побагровів і закричав голосно:
- Беріть і цього типа! Я прокинувся і.. Ху, сон! Хай йому абищої Сон?
А коли він в руку?