А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ОДА БІЛЯ ПРОХІДНОЇ

Наближалося наше родинне свято - іменини дружини.
- Миколо, у нас будуть гості,- сказала Марина.-Треба чогось
смачненького дістати.
- Дістати так дістати,- буркнув я.- Зараз, гайну в магазин.
- Ви тільки подивіться на цього дивака!- вдарила руками об поли
дружина.- У магазин... "Дарницькою" чи "Молочною" гостей вгощатимеш?
Баличка треба, копченої ковбаси, пару курочок. Словом, дзвони директору
"М'ясоковбасвиробу".
- Чому ж я буду йому дзвонити, якщо той ди-ректор ні сват, ні кум,
взагалі - незнайома людина?
- Відрекомендуйся, поговори як мужчина з мужчиною. Он Малащукова та
Щеренчиха постійно там пасуться. Ми ж не на дурняк, а за гроші.
Однак телефонувати я категорично відмовився.
Подзвонила Марина.
Щось ніби там наклюнулось.
Пішли ми. Мене дружина взяла для того, щоб хоч дорогу знав до
"М'ясоковбасвиробу" та заодно й нести допоміг.
Прибули.
Марина шмигнула за прохідну, а я залишився чекати.
Щоб не гаяти даремно часу, витяг записника, ручку і заходився
складати оду на честь іменинниці. Я, щоб ви знали, з дитинства віршую.
Руку, як кажуть, набив, то ручка так і забігала...
Люба моя, йнла моя, мій багряний світе...
Прочитав і схаменувся. Чужеі І як воно влізло? Закреслив.

З днем народження, Маринко...
Ага, перший рядок є. Здається, своє, не чуже. А далі? Я подивився на
небо. Як заримувати слово Маринка? Треба щось оригінальне утнути...
А з прохідної, бачу, дамочки випливають, навантажені то кошиками, то
пакунками, а то й клунками. За конфігурацією тари я мимоволі визначав,
де балик, де ковбаса, де кури та гуси...
Однак звертаюся до вірша. Знову звів очі до синіх небес.
З днем народження. Маринко, Будь щасливою, хмаринко...
Гм... Риму класну підібрав, та що скаже хма... Маринка? Навряд чи
сподобається їй легковажний " цей образ. Необхідне щось серйозніше. Але
хіба ось так, посеред вулиці, знайдеш потрібне слово?
Кидаю погляд на прохідну. Ідуть, несуть, а моєї не видно. Забарилася.
Напевно, вибирає. Вона мастак вибирати. Це й добре. Допишу оду. Як же
перелити у форму вірша моє незгасне почуття?
Зі святом вітаю, моя...
Моя-хто? Мариночко... Маринонько... Марину-сечко... О! Маринусяі І
розмір дотримано, і ніжно, і своєрідно...
Зі святом вітаю, моя Маринусяі Будь же щаслива, я повернуся!
При чому тут "повернуся"? Виходить, я від неї збираюся утікати? О,
Маринуся мені цього не пробачить. Біда, та й годі! Не йде вірш- і квит.
Сховав записника до кишені. Хай, мабуть, іншим разом, коли натхнення
в гості завітає. Час іще є.
Чекаю,

Ідуть жіночки, але вже - в чому річ?- не обтя-жені делікатесами.
Нарешті й Марина вибігла. Сердита, роздратована, ніби співачка, котру
освистала публіка.
- Що скоїлось? - питаю обережно.
- Що-що? Уявляєш, тільки моя черга підійшла, як хтось сказав, що
напроти прохідної стовбичить підозрілий тип і строчить щось до
"блокнота. Сказали: або з редакції, або з народного контролю. Ну й годі
давати. Там таке зчинилося, таке...
Я стояв мовчки і кусав губи, щоб не розреготатися.
Марина пильно подивилася на мене.
- Стривай, стривай, - насупила -брови. - Признавайся, недотепо,
мучителю, що ти і є отой тип! Знову мусолив вірша?
- Складав,- зізнався я, зітхнувши.- Оду. На твою честь.
- Ну, от. Я давно казала, що писанина до добра тебе не доведе!-
завелася Марина.- Ну й чоловіка маю на свою голову. Так от! Будеш тепер,
шановний, пригощати гостей... своєю одою!