А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ВЕСНА

Весна!
Вася Носик курсує по коридору, немов у стані невагомості.
Всі його паралелі й меридіани перетинаються біля, одних дверей. За
ними...
"Зайду і признаюся, що жити без неї не можу. Запрошу в кіно. Якщо
дасть відкоша, скажу: пожартував..."
Оксана Чорнобривець пливла в голубінь далини разом зі своїм
креслярським столом ніби на кораблику з рожевими вітрилами.
Винна весна?
А чи Васині кроки?
Двадцять сім разів пройшов мимо, там, за дверима.
Двадцять сім разів Оксана хапалася за олівця...
Чи на сонці спалах бризнув і небо яснішим стало, але в кімнаті ще
посвітліло-зайшов, нарешті, Вася.
- Малюєш?- запитав, ніби це й не він, ніби це й не вона. - - Угу... ,
- Так-так. Виходить? . - Угу...
- Твори! '
- Дякую.
Що там, на сонці, затемнення? Вася подався до майстерні.
Сидів, мучився: "Чим я ризикую? На випадок осічки-жартую..." Угледів
телефон. "Виручай, друже!" '
- Алло! Оксанко, це ти? Я, Вася. Приходь сьогодні до водограю. У кіно
сходимо. О сьомій чекаю.
"Прийде чи ні? Згодилась ніби радо,- роздумував, ретельно вибираючи в
тітки найкращий пучечок пролісків.- А коли прийде з подругами, щоб уволю
накепкуватися з мене? Тільки подумати - Вася Носик під водограєм, та ще
й з квітами! Гм. А я хіба що? Без мізків? Мене в ступі не влучиш. Стану
за кущами - і шукай голку в сіні!"
Минула година - дарма. Не прийшла.
Майнув до кінотеатру.
Хоч кіно подивитись для розради. ' Прибіг після третього дзвінка.
- Квиток, місце - будь-яке,- сказав у Віконце. На екрані вже горів
бікфордів шнур "Фитиля". Як тільки ящик вибухнув, зала освітилася - і
Вася побачив своє вільне місце.
- Це ти, Васю?
Якби отой ящик, що вибухнув на екрані, та не вибухнув, а впав йому
під ноги, він би так не здивувався: поряд сиділа і усміхалася... Оксана.
- Чому не прийшов на домовлене місце? "Оце так замаскувався!"
- Вибач, колись розповім. А ти часто до дього кінотеатру ходиш?
- Так, Васю, мій любий.'.. Ой! Мій улюблений кінотеатр "Мрія".
Проліски? Мені? Дякую...
...Трамвай плавно плив самотніми вулицями опівнічного міста. Обоє
мовчали, лишень усміхались.
Промовляли проліски в Оксаниних руках, її очі. Вогні за вікном.
- Молодята!-почувся лагідний голос.-Кінцева зупинка.
Перезирнулись зачудовано. Через усе місто промчали!
-- Що то - закохані, - сказала вагоновожата.
Трамвай віддалявся.,.
Весна!