А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ГІСТЬ 3 ВУЛИЦІ, або СТРИБОК 3 БАЛКОНА

О восьмій вечора настирливо, різко задиркав дзвінок.
"Кого це лиха година принесла?-подумав я нев-доволено.- Другий тайм
починається. Не дадуть спокійно футбол подивитися..."
Відчинив двері.
За порогом стояв молодик.
- Товаришу,- обізвався незнайомець.- Друже, виручай. За мною - ти,
мабуть, не повіриш - погоня! За мною полюють!..
"Божевільний чи під мухою?"- пильно придивлявся я до дивака.
- Вони ось-ось вбіжать сюди. Я майже на ходу вистрибнув з автобуса.
Ледве втік!
"Цікаво,- гмикнув я.- А втім, людина ніби нормальна. Впущу... Та й
футбол. Нема коли базікати".
- Заходь,- кажу.
- Дякую.
- Хто ж тебе переслідує?- питаю і косую на телеекран, де Блохін
наводить паніку в оборонних порядках суперника.- Рецидивіст чи...
розгнівана дружина з качалкою?
- Ой, почекай, віддихаюсь,- вже веселіше мовить гість, вмощуючись на
стільці.- Карпенко я, Степан. Технік з "Автосервісу". Отож і немає
відбою від автолюбителів...
Я спочатку не звернув уваги на слова "технік з "Автосервісу", бо
кияни якраз атакували - широко й комбінаційне.
- В автобусі здибався з давніми приятелями,- продовжував Карпенко.-
Лагодив їм авто. Отож вони й причепилися, мов реп'яхи до овечого хвоста.
Гайда, мовляв, у ресторан - і квит. Торочу їм, що і в рот не беру
горілки, але їм хоч кілок на голові теши. Не п'єш горілки, то вгостимо
шампанським, кажуть. Довелося утікати.
- Пробач, де ти працюєш?- перепитав я.
- В "Автосервісі", техніком.
Оце так! Моїй радості не було меж. Сказано ж:
на ловця і звір біжить! Недарма ще зранку долоня на правій руці
свербіла. Самого техніка з "Авто-сервісу" доля мені принесла чи
пригнала! А в мене ж "Запорожець" на 'приколі! А там така черга...
Ці думки вихором пронеслись в моїй голові. Що робити? Як бути? Як
налагодити контакт з Карпен-ком? Що ж, 'доведеться вдаватись до
екстрених заходів, до перевіреного життям методу.
Я і про матч забув, анумо упадати коло Степана Карпенка, спеціаліста,
аж тепер пригадав, першої руки майстра, відомого всім автолюбителям.
- Шановний Степане. Прошу до столу. Повечеряй зі мною. Пригубимо по
крапелиночці. Динамів-ці гол забили. Є, так би мовити, підстави. Я майже
не п'ю, але з такої нагоди. За знайомство...
І, не довго думаючи, пляшку коньяку "Сюрприз"- на стіл, коробку
цукерок теж.
Після моїх припрошувань, бачу, раптовий гість засумував і вже
наміряється чкурнути з хати. , Аж тут знову продирчав дзвінок.
Я підійшов до дверей.
- Хто там?- питаю. '
- Ей кореш! Відчини. Нам Стьопа потрібен. ' Є діло. Це Сашок і
Мишуня. Виходь, Стьопо, іди в наші обійми. Чого тікав од нас швидше
"Лади"? Ми знаємо, ти в шостій.
- Ніякого Стьопи тут нема,-відповідаю.
По той бік трохи порадилися, а потім заявили:
- Не відійдемо від дверей, доки не випустиш нам Стьопу, кореш.а
нашого дорогого...
- Чекайте хоч і до ранку, але дарма,-кажу рішуче і до Карпенка: -
Роздягайся, друже, можеш у мене й переночувати. Додому подзвони по
телефону. Все одно я сам. Дружина у відрядженні.
Раз у раз зиркаючи на екран телевізора, сервірую стіл.
- Гайда на балкон, покуримо,-врешті-решт запропонував гість,
Я тріумфував, наче форвард, який у вирішальному матчі забив гол.
Значить, Карпенко піддається, згоден залишитися, а отже, й повечеряти зі
мною.
Вийшли на балкон.
Я хвацько клацнув запальничкою.
Але мій гість раптом рвучко перехилився через поручні, тільки
лаковані туфлі мигнули перед моїми очима, на мить завис у повітрі,
опісля зісковзнув униз, опинився на поручнях балкона нижнього поверху,
секунда - і приземлився на асфальт.
- Ти ж міг покалічитись!- кричу з переляку.
- По-перше, я колишній десантник,- розважливо мовив Карпенко,-
по-друге, відтоді, як я кинув пити, то і не з такої ситуації виходив
переможцем. І, по-третє, запам'ятай: не коньяк зближує людей. Приходь у
наш клуб тверезості "Джерело". Там і про твій автомобільчик поговоримо.
До зустрічі!
Сказав - і спортивною ходою попрямував до автобусної зупинки. ' -
"Ти диви,- подумав я,- цікавий товаряш. І про мій "Запорожець"
здогадався".
Того вечора виграли кияни.
Перемогу улюбленої команди не відмічав. Адже якщо вже йти до того
"Джерела", то слід готувати себе зарані. '
ричок
Приїхав Петро до матері та й каже:
- Мамо, напитайте мені бичка. Я куплю, завозитиму корми, а ви
доглядатимете. Восени продамо, свіжу копійку матимемо.
Виспався Петро на материних пуховиках, зібрався додому. Наклав
усякого харчу в багажник машини та й подався по асфальтівці до міста.
Напитала мати худобинку, за свої пенсійні купила, бо Петро ж грошей
не дав. Сердешний, так метушився перед від'їздом, так заклопотався, щоб
нічого не забути з харчів, що думка про бичка, напевне, вистрибнула з
голови.
Отже, пасе мати бичка, вигодовує, доглядає та випестовує, мов рідну
дитину.
Синові про купівлю відписала, поділилася своєю радістю.
Незабаром і Петро заявився.
Тільки на подвір'я ступив-питає:
- Мамо, де бичок?
- Он, у леваді пасеться. Почимчикував Петро у леваду.
- Ух ти, красунчик!- ходив навколо бичка, гладив його, поплескував по
спині, примовляв:- У, богатир! А я, мамо, так закрутився на роботі, що й
комбікорму не дістав. У вас поки що бурячок є, то кришіть, не шкодуйте,
напувайте водою колодязною, різнотрав'я давайте, воно з вітамінами,
корисне...
І так щоразу. Приїде Петро, помилується бичком - і гайда.
Потім привіз ланцюга.
- Мамо, припинайте бичка, щоб кудись не завіявся або щоб не вкрали...
І частіше купляйте йому хлібця. Нехай м'ясце наростає...
Тягає мати ланцюга. Припинає бичка до кілка, якого Петро власноруч
витесав і в землю загатив, глядить, очей не зводить, щоб і справді,
бува, не поцупили.
Аякже. Синок просиві
Восени мати сказала:
- Синку, бичок геть усе чисто поїв. Чим годуватиму далі - подумай.
- Значить, пора здавати.
- То я й поведу на заготівельний пункт,-" запропонувала мати.
. - Ну, що ви, мамо,- заперечив Петро.- Хіба
мало з ним тягалися! Я сам. Залигав Петро бузівка і повів із двору. А
повернувся, задоволене поплескав по власній
кишені та й каже:
- Ланцюг, мамо, киньте у повітку. І на той рік бичка планую купити,,а
то й двох. Бачу, діло прибуткове!..