А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ДОРУЧЕННЯ

Ватажок контролерів зразу сказав: "Пильнуй, Петровичу, стій на варті!
Віднині ти - страж. Хапай за руку спритників, крадіїв "виставляй напоказ
усій громаді, тавруй ганьбою..."
Ну, вирішив, за діло! Якщо доручили, то буду стояти, пильнувати,
виправдовувати довір'я.
День минув, тиждень. Але ніхто на очі не попа- дається з чужим, ніхто
нічого не цупить ні вдень ні вночі. Я шоферую, то часто буваю на фермах,
у по-'лі, в саду, на городі. Та ніяк не трапляється нагода кого-небудь
застукати на гарячому.
Нарешті пощастило. У неділю, бачу, водій Ігор Шмаленюк з бака
головиної "Волги" цідить пальне свояку Василеві Бринзі. Для "Жигулів",
безумовно. Оце вже факт! Мерщій занотовую до записника.
Конкретно: що, де, коли.
Незабаром підгледів/як доярка Олена Кудря несла з ферми сумку
комбікорму. Ба, для своєї .Красулі старається, а громадської худоби, їй
не шкода... Беру на замітку. Треба, врешті-решт, припинити подібні
свавільні дії заради наживи!
У суботу, надвечір, попався на гачок сторож баштану Кіндрат Кваша.
Якомусь типові нагилив повний "Москвич" кавунів...
Ну, думаю, досить! Можна й рапортувати.
Сів за стіл, складаю доповідну. Так і так, мовляв, доводжу до
відома... А тут мене ніби шилом хто штрикнув під сідницю. Стій! Що ж
виходить? Ось цей же Шмаленюк-добряга хлопець. Скільки разів удвох на
риболовлю їздили аж на даЛекі озера. Та й голова його шанує. Василя теж
ліпше не чіпати. Як-не-як - слюсар у гаражі.
Зачепи, тоді й на сто крокі.в не підходь. Отже, як не жалко, а перший
факт доведеться анулювати.
Забути, ніби нічого й не було. Щодо Кіндрата... Зв'яжешся - вік не
одіб'єшся. Замучить докорами. Хай йому абищо! Важкий чолов'яга.
Зате Кудрі не минеться. Цю необхідно провчити. Хитрюща жінка! Там, де
вона пройде, три роки кури не несуться.
Сиджу, міркую.
Аж заходить моя Катерина. Посміхається Та й каже:
- А ти знаєш, чоловіченьку, що вчора Оленин синок нашу Галинку
проводив з танців? Галинка сама не своя весь день. Ніяк, бачу, вечора не
дочекається... Раз у раз на годинника зиркає та зітхає. А чого, він
хлопець гарний, самостійний.
- Ой!- кажу з серцем.- Ти мене без ножа зарізала! ' А вона:
- Чого ти? Армію відслужив, звісно, пора сім'єю обзаводитися, то
нехай воркують. Галинці теж пора заміж, годі вже дівувати. Славкові
батьки - люди хазяйновиті...
- Та я,- кажу,- не про те. Хіба я проти доччи- ного щастя?
Та й замовк. Блискавкою шугнула думка: каша така завариться, що й
подумати страшно, якщо я про Олену сигнал подам. Не бачити отоді нашій
Галинці Славка... А якщо й справді вона кохає? Розбивати любов, що
тільки-но розквітла? Ні, я своїй дитині не ворог!