А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
ПРИПИСОЧКА
Микола Савич та Марина Хомівна Соми сьогодні на сьомому небі. Адже
така подія: син - студент першого курсу інституту-листа надіслав! У такі
врочисті хвилини подружжя засвічує п'яти-ріжкову люстру в світлиці,
сідає за стіл.
Господиня читає послання від синочка. Це право Марина Хомівна
відвоювала в чоловіка раз і назавжди.
Ось і зараз дзвінко лунає її голос.
Микола Савич слухає уважно, гордо задерши голову.
А тільки-но прозвучало останнє "Цілую вас, матусю і татусю!"- Соми
один поперед одного говорять, не наговоряться.
- Бачиш, дорогенька,-повагом починає Микола Савич,- професори та
доценти вчать уму-розуму нашого Толика. Людиною буде. Недарма ремінцем
пригощав, недарма...
- Ой, яка радість! - сплескує долонями й Марина Хомівна.- Хай хоч він
у люди вийде, якщо вже ми з тобою, Микільцю, прості колгоспники. А Толик
біля вчених крутиться, то й сам на вченого вийде.
- Аякже! Закінчить інститут, подасться в аспірантуру, а далі доріжка
і в професори виведе... Я знаю, як це робиться.
- Ти, Микільцю, уявляєш? Наш Толик - професор, академік! Поважний
такий, в окулярах, з борідкою... Матінко моя! Приїжджає в гості на
власній машині. На такій, як наш голова їздить, а то ще й на кращій! А
невісточка! Як пава. Онучок розумненький з ними... Хе-хе-хе. Ми з тобою,
Микільцю, вже старенькими будемо, дідом та бабою. Вийдемо до воріт.
Здрастуйте, скажемо, наші любії
- Сусіди біжать, дивляться, вітають Толика. Про життя-буття столичне
розпитують...
- Хіба тільки вітають, тільки розпитують? Заздрять, он як воно буде!
Хай тільки побачить Катерина Карпенкова нашого Толю, то й позеленіє від
заздрощів, її Галька всього-на-всього доярка, хоча, може, й з медаллю, а
наш-лавреяг! Від односельчан відбою не буде. Наш син - професор, то
молитимуть, благатимуть, щоб допоміг влаштувати в інститут: той - Олю,
отой - Колю. А що вже родичі напосідатимуть - не відіб'єшся!
- Стій-стій, дорогенька! Здогадуюсь. Ага. Он в чому річ! Ну й
хитрюга, ну й лис! Вчора Павло Криштун мене в буфет затяг. Пивом
пригощав..,
- От бачиш - ти вже й на гачку!
- Ну родич, ну Павло! Товк мені, що просто так, мовляв, угощає, а
воно на здогад буряків, щоб дали капусти!
- Що ж ти думав? У Криштуна четверо. Підростуть-в інститути полізуть.
Кому-кому; а Толико-ві не дадуть спокою. Коротше, Миколо, будьмо
обачними. Хай самі пробивають дорогу в науку!
- Правильно, Хомівно. Ти в мене сама - як про' фесор. Не попадусь
більше, а те пиво Павлове -" добрячий для мене урок.
Марина Хомівна ще раз пильненько оглянула листа.
Внизу несподівано побачила приписочку дрібненькими літерами.
Прочитавши перше слово "Мамочка!", вона хутко вирядила чоловіка за
свіжою водою, а потім дочитала: "Зимову сесію не склав. Стипендії не
дають, сиджу на бобах. Виручай синочка. Батькові не кажи., Голите".
Холодна вода підоспіла вчасно.