А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
МАЙНА-ВІРА!
Всі торопленії Перелякані! Нерви - ганчір'я. Просто - майна - віра.
Бригадир мені: "Чого,-каже,-сидиш як той пеньок!"-"Перукар у мене,-
кажу,- і перевзутися пора, моє вам з кісточкою!" А він: "Ти завжди з
перукарів починаєш, а потім доки роззуєшся, то вже й взуватися пора".
Сказав, ніби в своє око вліпив. Однак я - міцний горішок, витримка -
залізобетон. Не гарячкую. Спокійно ворухнув великим пальцем на лівій
нозі, потім - на правій. Спостерігаю. Що тільки діється! Дівчата
метушаться... Штурхалтури! Шланги тягнуть, відрами торохтять, кельмами
брязкають. Крик, гам... Солома" й комора! Хлопці те'ж, ніби їм пече,
шнура зачалюють, цеглу поближче підкладають... Ну, куди? Чого? До вечора
ще ого-го як далеко! Встигнете чуби нагріти!
Бригадир знову пристає: "Іди,-мовляв,-на перший поверх, залатай дірку
в сімнадцятій квартирі. "Автограф" сантехніки залишили". Теж нетерпля-
чий. "Я ще не переодягнувся,- кажу.- Тобі що хочеться, щоб я новий
галстук розчином заляпав? Він же в мене дзеркальний, імпортний. З
биркою, ха-ха..." Тут планчик у голові крутиться: як би похмелитися.
Хоча б пивцем. Як непомітно проникнути в отой симпатичний магазинчик.
Вранці, бачив, завезли свіже. Та тільки спробуй крок ступити, як
нароблять такого тарараму, що й не радий будеш- не те що пиву, а й
склянці узвару.
Піду, вирішив, огляну поле бою, тобто моє сьогоднішнє робоче місце.
Ага, нічого собі дірочка. Ді-ромаха! Що вони-танком стіну таранили?! На
"днів три вистачить ударної праці!
Туди-сюди заникнув. Нудно. Гайнув до дівчат. З ними веселіше. А вони,
кралечки, виявляється, З побутівці грошики гребуть. Он як! За тими
клопотами ледве зарплату не проґавив. Ура! Живу! Зарплата - це свято.
Тепер я - кум завмагу. Пробився до касирки. "Позолоти ручку, білявко",-
мовлю ласкаво дівчині з відомістю і купою грошей.
Вона усміхнулася, подала список. І тут... Я очам своїм зірким не
повірив. "Чого це,- питаю,- цифір така мізерна? Помилка бухгалтерії? Он
у Генки скільки, в бригадира-сума, а я що-рябий? На шнурки до кедів не
вистачить, не те що румунського костюма!" А касирка білі зубки мені
демонструє:
"Як дбаєш,- каже,- так і маєш. По Семену й шапка... Бригадний підряд.
Чув про таке? По праці- й честь, по праці - й заробіток..."
Ну, ви розумієте, посипалися насмішки. Регочуть, кепкують. Кажуть:
годі, урвалось, і так довго морочились. Де загубив, там і шукай!
Я - до бригадира. "Ти довго,- питаю,- мною дірки затулятимеш?"
Сердито питаю, іду, словом, ва-банк. "Це що,- питаю і показую
"заробок".- Став,- кажу, бригадире, і мене стіну мурувати. Я ж
спеціаліст класний". Дійсно, він мені: "Муляр ти здібний, але ледачий,
сам винен, що бригада почесну посаду дала-за старшого куди пошлють. Ось
і здобрій цим..."-"Ти вважаєш, я розучився цеглу класти?"-питаю. А він:
"Гаразд, залатаєш дірку в сімнадцятій квартирі-тоді подивимося, чого ти
варт".
Ви чули? Ну й пристав з тією діркою! Ні, тут, бачу, коса на камінь...
Що ж, Федю, бери кельму і- майна - віра!
Тим паче-скільки там тієї дірки. На п'ять хвилин роботи...