А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71


ХОВРАХ

"Ху, ну й важенне... Чи, може, ще одного, на всяк випадок,
одтарабанити?"
"А совість, Савелію?"
"Вона спить... Он там, під стіжком, з Рябком. Глупа ж ніч".
"Може, досить? Пора б і схаменутися. Раптом дружинники зупинять?"
"Не зупинять. Вони чергують до одинадцятої, і то - грають у доміно в
клубі. На висадку..."
"Хтось інший побачить".
"Я спочатку ярком, потім городами, мов той сіроманець, на своє
обійстя прошмигну. Адже не вперше..."
"Хіба тобі мало? Повна комора, горище аж трі". шить". .
"Запас біди не чинить. І худібка буде ситою".
"То це ти заради неї стіжок сіна переносив із-за річки?"
"Авжеж. Хто дбає, той і має".
"А якщо все-таки одного разу попадешся? Скільки вірьовочці не..."
"Скажу: лихий попутав". ' "Віриш у нечисту силу?"
"Кий біс вірю! Аби вийти з води сухим, то й чорту поклонишся..."
"Нагрібаєш, значить?"
"Не можу інакше. Руки просто сверблять. Он стільки її тут лежить.
Добірна. Еге, тверда пшениця? Вищий сорт!" -
"Собі понесеш чи кумі?"
"Ні, цього разу, мабуть, тещі. Кумі вже натягав".
"А якщо теща заявить кому треба або витурить у три шиї?"

"Хіба вона дурна? Теща мене поважає, най-перш-у жнива. Ні, напевне, й
тещі не понесу. Треба самому. Он росте внук. На "Жигуля" пора збирати
для дитяти..."
І сторож, важко хекнувши, звично висадив на спину лантух.
- Сиди, Рябко, пильнуй народне добро від злодюг. Я скоро повернуся...
Сказав і, зітхаючи та охкаючи, посунув з току, Зник у темряві.
Услід шарпнув ланцюга Рябко, люто загавкав....
ПОВЕРНУТИ СУШНЯКА В КРІСЛО
(Міні-епопея)
Розібратися зі скаргою громадянина Петренка Г. Г, (ім'я та по
батькові не вказано) редактор доручив мені.
У моєму арсеналі боротьби з бюрократами, обі-цяльниками, пустомелями
є декілька методів. З товаришем Павлом Самсоновичем Сушняком я вирішив
учинити ось як. Спочатку на редакційному бланку надіслав зміст скарги,
вказавши на строки виконання і відповіді редакціїНезабаром надійшла
депеша від Сушняка. В ній вказувалось на сто причин неможливості
задоволення прохання Петренка/. Ось тут я вже починаю гніватись і діяти
своїми вивіреними методами. Сушняку я надсилаю листа:
"Шановний товаришу Сушняк П. С.! Вашого листа одержали. У відділі
масової роботи всі його читали-перечитували. Глибоко вражені Вашим
стилем. Виникла колективна пропозиція: а чи не спробувати Вам написати,
наприклад, оповідання або
новелу. Ви так доладне" зводите факти докупи, так-вмотивовуєте хід
своїх непересічних думок, упевнено спрямовуючи їх у намічене Вами
глибоке русло. Ми тільки ахнули, коли ознайомилися зі змістом листа.
Однак деінде Ви переборщуєте. Напевне, любите читати Едгара По.
Відчувається вплив його самобутньої творчості на Ваше письмо. Все-таки в
тому, про що ми Вас прохали, розберіться детальніше і, головне,
об'єктивно. Рішуче відкидайте суб'єктивізм. Адже він шкодить нашій з
Вами справі.
З повагою - кореспондент редакції Очеретько".
Відповідь не забарилася. Знову - писанина товариша Сушняка, а справа
- ні з місця. Здається, товариш Сушняк і не збирається щось робити, а
ви-шуковує пояснення, словом, викручується. ' _'
Я надсилаю ще одног.о листа.
"Вельмишановний товаришу Сушняк П. СЛ Напевне, Ви й гадки не маєте
про свою обдарованість. Нам здається (а другий лист ми читали вголос на
редакційній літучці), що Вашому розуму під силу навіть повість отак
сторінок на сто тридцять. Про це свідчить той величезний запас художніх
засобів, що використані у листі, який ми отримали вчора. Політ фантазії
переконливо, яскраво засвідчує: Ви можете позмагатися із самим
Станіславом Лемом або Реєм Бредбері. Не знаємо, скільки днів присвятили
Ви складанню листа, але дещо, на превеликий жаль, залишили поза увагою.
Якраз того, про що ми прохали, і не викладено на тих семи сторінках
машинописного тексту. Отже, чекаємо. Пишіть конкретно і негайно!
З найкращими побажаннями-кореспондент редакції Очеретько".

Сушняк не промовчав. Але... довелося надсилати ще листа. Думаю, все ж
доконаю того чинушу.
"Грандіозно, товаришу Сушняк П. С.! Наш колектив бурхливо аплодував
листові, який щойно одержали від Вас. Ще і ще раз переконуємося у тому,
що Ви - талант. Коли б Ви нам повідомили, що з одержимістю Гарсіа
Маркеса пишете глибокопси-хологічний роман, то ми б анітрохи не
подивувалися. Ви народжені для створення широкоепічних полотен! Стрімкий
потік міркувань, занурення в круговерть, вир, вулкан подій несподівані,
хоч.а, до ре>-чі, місцями і не вмотивовані (напевне, так і задумано),
повороти в житті героя-це вже література найвищої проби. Вам конче
необхідно сідлати Пегаса, пришпорювати цю легендарну конячину і галопом,
без передишки штурмувати Парнас. Лаври великого митця не забаряться
лягти на Вашу муд-' ру голову.
А перед тим як ступити на тернисту стезю літератури, прохаємо:
вживіть заходів, дайте нарешті ділову відповідь на лист, надісланий Вам
чотири місяці тому.
З привітом - кореспондент редакції Очеретько".
Як мертвому припарка!
Тоді пишу коротко: "Дорогий Петре Самсонови-чу! Ми вирішили
опублікувати Ваші листи. Читайте в суботньому номері нашої газети
фейлетон "Геній відпис-кн". >
І справді, листи-відповіді товариша Сушняка .було публіковано. Мені
належало тепер простежити, які будуть наслідки.
Чекати довго не довелося.
Незабаром кур'єр принесла від Сушняка листа, а на додачу - бандероль.
У листі повідомляв, що кран у квартирі громадянина Петренка Г. Г.
полагоджено. Звістка ця мене порадувала. Таки я свого добився! А коли
розкрив бандероль, то мало не знепритомнів. Товариш Сушняк надіслав
редакції, точніше- на моє ім'я три новели, фа-нтастично-при-годницьку
повість, уривок (4 глави) з роману, сім-. надцять гуморесок, тридцять
дев'ять етюдів. Сушняк прохав прочитати твори і порадити, які нести до
видавництва, а які - негайно друкувати на шпальтах нашої газети.
Він пояснив, що колись грішив, писав потроху, та кинув, бо не міг
ніде надрукуватися. Але мої листи з редакції змусили згадати молодість,
розшукати старі рукописи, збити з них пилюку і запропонувати редакції.
Сушняк, правда, вибачався, що не знає Едгада По і не чув про Станіслава
Лема та Рея Бредбері, не читав Гарсіа Маркеса, але обіцяв, що піде до
бібліотеки і "проковтне" цих письменників за тиждень.
Сушняк наостанок повідомляв, що завдяки фейлетону його знято з посади
і понижено до кочегара котельні. Воно й краще, писав новоявлений
творець, тепер матиму вдосталь часу для написання нових творів.
Ось така петрушка! Оце влип, думаю сам собі. Сушняк тепер життя не
дасть. Що ж робити? І тоді я вирішив: що б там не сталося, а поверну я
товариша Сушняка в крісло начальника житлово-експлуатаційної дільниці.
Все ж посередній начальник - ліпше, аніж хороший графоман.