А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ВАРЕНИКИ 3 ВИШНЯМИ, або З ПРАКТИКИ ГУМОРИСТА

Я, наприклад, люблю вареники. З капустою, сиром, суницями, вишнями...
При чому тут вареники, скажете, і -практика гумориста? Е, не
поспішайте з такими запитаннями. Усе поясню.
Оскільки мою розповідь адресовано в основному гумористам-початківцям,
а також їхнім нареченим та дружинам, то поділюся щедро досвідом. Отже...
Отже, як тільки я задумаю гумореску, не гаючись, кажу дружині:
- Нумо, ластівко моя, зготуй мені вареничківі Сюжетик у мене славний
визрів... Що там у тебе з ринку? Вишні? Чудово! Найпаче люблю вареники з
вишнями. Починай!
Я. Дістаю з шухляди чистий папір, кладу на стіл. Пробую перо. Пише.
Налаштовуюсь на хвилю на- тхнення. Налаштував'ся. Глибоко замислююсь.
Шукаю перше слово, першу фразу...
Дружина. З перемитих у проточній воді вишень видаляє кісточки, кладе
м'якоть у миску.
Я. Записую перше речення, закреслюю, шматую папір, схоплююся з
крісла, бігаю по кімнаті, ловлю сюжет, мов жар-птицю за хвіст... Пишу!
Дружина. Заливає окропом борошно (це поліпшує набухання клейковини),
перемішує, додає води кімнатної температури, яєць, солі. Знову замішує,
так, щоб тісто було однорідним, еластичним за консистенцією (див.
словник іншомовних слів, теж заняття для гумориста вельми корисне) й
легко відставало від рук.
Я. Відчуваю, що моє перо не туди побігло, все переплуталось у голові.
Герої гуморески кажуть не те і не так, як мені того хотілося б. І
починаю спочатку. Настирливо дзвонить телефон. Відповідаю, що
я-квартира, а не цех безалкогольних напоїв. Натискую" на перо. Напружую
уяву. Прислухаюся до звуків, що ні-ні та й долітають з кухні.
Здогадуюся, що я-в цейтноті (див. словник). Зав'язка рветься, наче
мотузка, зсукана в кінці кварталу, кульмінація - туманність Андромеди. А
про несподівану кінцівку-найважливішу частину твору- годі й думати!
Дружина. Ставить тісто на визрівання. Я. Зазирнувши крізь щілину
дверей на кухню, нестямно радію. Ура! Виявляється, ще є сорок хвилин!
Рівно стільки, скільки визріває тісто! Рішуче загнуздую сюжет і,
затамувавши подих, пишу, пишу, пишу...
Дружина. Розкачує тісто, нарізає склянкою кружальця. Ліпить!
Я. Перечитую написане. О, Музо! Сім сторінок! Хто ж таку довжелезну
гумореску надрукує?! Скорочую безжально, по-варварськи.
Дружина. Вкидає вареники в підсолену Воду і...
Я. Побігавши по кімнаті, для героя нарешті зна- , ходжу дотепну
фразу. Вона й лягає в основу заголовка мого витвору. З кухні чути, як
булькає в каструлі вода. Відхиляю двері.
Дружина. Вареники, які спливають, вибирає шумівкою, кладе в друшляк
(див. словник), щоб вода збігала,- розкладає на дощечці, аби холонули.

Я. Ще раз перечитаю написане, редагую дещо
і поспішаю до кухні.
РАЗОМ. Посипаємо вареники цукром, заливаємо сиропом і бажаємо одне
одному смачного.
Ось так. І гумореску написано, і вечеря готова.
Звичайно, в кожного, хто пише, повинна бути своя найулюбленіша
начинка для вареників, і така, що вже тільки одна згадка про неї
стимулювала б до написання дотепних творів.
Звісно, вареники - це шедевр кулінарії. І не завжди щастить зготувати
їх так, як хотілось би...
Так само й з гуморесками.
Не всі вони будуть класичними, але прагнути до цього все-таки слід,
щоб читачі робили тільки одне-сміялися...