А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
ЯК НАПИСАТИ САТИРИЧНИЙ РОМАН
(За Олегом Чорногузом)
На таці, звичайно, готовий рецепт, як комплексний обід в ресторані, я
не подам, але поділитися деякими секретами романотворення можу.
Найкращими посібниками в цій вельми важливій справі є все-таки
всесвітньовідомі сатиричні романи, а також, забуваючи на мить про
скромність, раджу брати за зразок і мої - "Аристократ з Вапнярки" або
"Претенденти на папаху".
Слід з'являтися на світ неподалік від місця народження Степана
Руданського, Миколи Гоголя, Остапа Вишні, Олександра Ковіньки або хоча б
десь поблизу помешкання сучасного лауреата "Перця".
Бажано починати з лірики, над якою б сміялися читачі, І поступово
переходити до гуморесок, над якими б оті читачі лили сльози.
Можна спробувати укласти порадник, наприклад, для тих, хто вперше чи
і вдруге одружується або розлучається, декілька гумористичних повістей,
дві-три літературні пародії на сучасні пригодницькі повісті тощо.
Автор сатиричного роману повинен бути, як баскетболіст, високий на
зріст (збирачі автографів помічатимуть віддалеки), симпатичний, ніби
кіноактор (художникам легше малювати дружні шаржі та портрети для
картинних галерей), надзвичайно скромний (як автор першої поетичної
збірочки), не вимагати спорудження пам'ятника в селі чи місті, де
пройшло босоноге дитинство, любити, як родичів, критиків
(особливо-хороших), вдячних громадян, котрі купляють ваш роман...
Автору сатиричного роману раджу нічого не вигадувати, а пильно, мовби
соціолог, придивлятись до людей, щоби побачити, скільки в них дивацтва,
що й послужить матеріалом для твору.
Надивившись, наслухавшись, ви уявно, а затим і на папері створюєте
заклад (трест, об'єднання НДІ типу "Фіндіпош" /див. "Аристократа"/) і
заселяєте його користолюбцями, пристосуванцями, кар'єристами,
підлипайлами, іншими людцями, котрі живуть, як мудро написав мій
знайомий рецензент, для задоволення матеріальних потреб, для втіхи тупої
зарозумілості...
Не вагаючись, використовуйте іншомовні слова, маловживані чи
напівзабуті вітчизняні, прості та субпідрядні речення, дивуйте читача
згадками про полководців, мислителів, кінозірок, імператорів,-форвардів
футболу.
В романі повинен бути головний герой. Такий собі син епохи і рожевих
ілюзій, котрий, орудуючи сильними, як ресори КрАЗу, ліктями і гнучким,
як фібропластикова палиця, язиком, прагне легкого і красивого життя та
високої посади.
Між іншим, застерігаю: бійтеся схожості вашого героя з Остапом
Бендером або Євграфом Сідалков-ським, бо хоча Ільф, Петров та я й
промовчимо, то читач копіювання не пробачить. І ви тоді на собі, як
Сірко на перелазі, відчуєте, що від смішного до насмішок один крок.
Необхідно також зауважити, що автор сатиричного роману - складного за
змістом і великого за розміром твору -повинен уміти: дивитися читачеві в
очі, затримувати грабіжників, розгадувати сни, грати в більярд, ловити
таксі, позичати (і не завжди віддавати) гроші,готувати каву і т. д.
Слід нагадати про пекельні, мов зубний біль, творчі муки, а також
сумніви: чи видадуть роман?. Життя зіткане з протиріч... Хоча - не
лякайтесь. Видадуть. Якщо талановитий. По собі знаю.
Отже, закликаю: вперед, тільки дуже сміливим - як деяким альпіністам
Еверест - підкоря-, ється актуально-викривальний твір. Дамо кожному
громадянину по сатиричному роману!
Постскриптум. Жарти жартами, а якщо серйозно, то скажу: для того, щоб
написати сатиричний' роман, необхідні три речі: самописка, папір і
чашечка для кави.