А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ГАНТЕЛІ

Отже, так. Влаштувався я на завод, який, крім усього, виробляє ще й
гантелі. Є такий цех. Просто сталося прикре непорозуміння. Думав, що
галети, а воно - гантелі. Штуки такі для розвитку м'язів на руках. Та ви
знаєте. Влаштувався, значить, і нумо кувати залізо, доки гаряче.
Спочатку, правда,
роздивлявся, принюхувався, чим воно пахне, а воно ж метал, не копченя
і не баличок. Я раніше на м'ясокомбінаті трудився - вижили, не дали
розвернутись... Ага, так про гантелі. Задумався: що мені з ними робити?
Придумав. Спочатку приніс додому дві штуки. Поклав у комірчині. Нехай
лежать. Вони сто грамів не просять. А раптом захочу м'язи накачувати!
Словом, згодяться...
На другий день притарабанив ще чотири. Вахтер на прохідній вреднющий,
зануда, то мусив через паркан перекидати. Ледве рук не поодривав. Паркан
височенний, під саме небо. Щоб не йти додому впорожні (не звик я до
таких реверансів!). На третій день припер повний рюкзак. Вирішив: годі.
Вистачить і дітям, і внукам.
Та де там! Що не день, то й тягну, якщо не сумку, то рюкзак. Вже й
під ліжком у спальні наскладав, і під шафою. Словом, скрізь, де тільки
виявилася вільна місцинка.
Ніби, здається, й доволі, але, відчуваю, мене як магнітом тягне до
тих проклятущих залізяк. Звичайно, було б у нас товариство любителів
гантелей, на зразок філателістів, нумізматів, то мав би зиск, а так що -
баласт, клопоти.
Незабаром я. значить, змикитив: знайомим і друзям дарував гантелі на
іменини. З півроку економив на подарунках. Вже й зрадів, що, нарешті,
потроху збуватиму гантелі, але трапилося непередбачене: знайомому
втелющив гантелі одної ваги- і на день ангела, і на день рибалки.
Образився.
Вирішив продавати гантелі за безцінь на ринку. З-під поли. Затюкали
мене, засміяли.
Отже, складав я їх штабелями у квартирі. Затоварився - страх один. У
спальні - немає де й ногою ступити, в комірчині - під стелю. У залі
тільки вузенькі проходи до телевізора й балконних дверей залишилися. На
кухню хоч не заходь. У ванній битком набито.
В сімейному житті тріщина з'явилась. Дружина з донькою втекли до
мами. Теща радить лікуватись.
А наш цех, як на зло, не припиняє виробництво гантелей, штампує
тисячами, перевиконуючи плани.
Та й із сусідами клопоти. Сусіда, той, що піді мною, скаржиться:
мовляв, чимось гупаю вдень і вночі. А це вже збирається обмінювати
квартиру, бо над ним стеля потріскалася й прогнулася, немов гамак...
А на заводі - новина! Наш цех переводять на виготовлення штанг для
важкоатлетів,
Що воно далі буде - навіть не уявляюі