А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
НОВОРІЧНІ НЕСПОДІВАНКИ
(Майже казка)
Дружина пішла від мене вранці днів за п'ять до першого січня. Увечері
вона, відчинивши кватирку і глянувши на місяць, сказала категорично:
"Або я - або ствол!" Мені довелося вибирати ствол, головну артерію з
поверхні в глиб шахти, яку. ми споруджуємо за річкою Самарою. Як .
інженер-будівельник, я особисто відповідаю за ствол. Для того, щоб здати
його в експлуатацію достроково, днював і ночував на будмайданчику. Саме
тому Маша-я її ще йменую Марусею Прекрасною- неодноразово вимагала:
або-або. У відповідь я (найчастіше по телефону) розповідав казки про
ріпку, рукавичку, Котигорошка. В сучасній інтерпретації, зрозуміло.
Маруся Прекрасна слухала мої видумки-оповідки, красненько дякувала, але
все одно пішла до своєї мами. Подалася аж на протилежний край міста,
взявши з собою плетений кошик, -барвисту парасольку і тоненьку збірочку
віршів знайомого поета-романтика і поцінювача людської шляхетності.
Упродовж п'ятиденки мене тривожило одне: чи зумію віднайти чар-зілля,
котре приворожить (чи відворожить?) мою дружину і поверне її додому?
Минулого року мені це вдалось. Тоді Маруся, образившись на мене за
дрібницю, також утекла до неньки. Наодинці запалювати вогні на ялинці
мені не хотілося, отже, довелось гарненько помізкувати, аби що-небудь
цікавеньке вигадати.
Диво я сотвориві
У новорічну ніч до будинку Марусиної мами я прискакав'на гривастому
коні, якого на часинку випрохав у клубі "Жокей". За мною, в "Жигулях",
примчав ансамбль "Жовте листя" з Палацу культури шахтарів. Ми
розташувалися під лоджіями, і хлопці завзято вдарили по струнах і
хвацько заспівали "Ніч яка місячна, ясная, зоряна..."
Я гордо сидів на коні у справжньому сідлі, натягував срібну вуздечку
і замріяно дивився вгору.
"Невже пісня музик-молодців не торкнеться її серця?"- хвилювався.
Маруся незабаром з'явилася в лоджії, усміхну* лася й гукнула: :
- Чекай - лечу до тебе!.. .,.
Зодягнута вона була в сукню, яка мені дуже подобалася.
Мешканці будинків з інших лоджій нагородили нас гучними оплесками,
обсипали серпантином, конфетті, салютували нам хлопачками.
Потім свою Марусю Прекрасну я віз, обнявши, засніженими вулицями, а
за нами летіли музики і з машини линуло "Розпрягайте, хлопці, коней..."
Хто бачив нашу кавалькаду-двоє на коні й ансамбль у машині, - повірте,
ніколи не пожалкує, що опинився тієї ночі на вулиці.
Тоді, до речі, я вибачився перед Марусею, що не приїхав по неї на
диліжансі, який стоїть у нашому музеї. Мені сказали, що диліжанс навіть
знімають в кіно,
Тепер, згадавши цю історію, зрозумів, чому напередодні Нового року
мене покинула дружина. Вона чекає-жде несподіванки.
. На одній із нарад; перед зміною, мене щасливо осяяло: піду я до
Марусі прохати повернутися додому в ролі Діда-Мороза. Тим паче - ствол я
здав, навіть Почесну грамоту заробив.
Отже - за справу.
Пошив я довгополого кожуха і високу шапку, оз-' добив їх блискітками,
вистругав палицю і змайстрував з кленового листя розцяцьковану торбу.
Потім лицедіяв перед люстром, готувався до спектаклю для моєї молодої
дружини.
Як тільки стемніло, я поклав у торбину жменю волоських горіхів,
п'ятитомне видання творів Арка-дія Гайдара (Марусина мрія, поталанило
купити в "Букіністі"). Окремо в білий папір загорнув три живі троянди:
білу, оранжеву й червону. В кишені мого ошатного кожуха лежав лист від
мене, в якому я прохав дружину повернутися до свого гніздечка. Листа має
передати Дід-Мороз, тобто я...
Нарешті, на восьмому поверсі я натиснув на кнопку електродзвіночка.
Дзінь-дзі... Дзінь-дзі...
Двері відчинилися - і на поріг вийшла... Снігуронька. Стрункенька, з
рум'янцем, в елегантній шубці, у терновій хустці, зі сріблястою діадемою
на голівці, в червоних чобітках...
- Добривечір! Ви до кого?- ввічливо запитала Снігуронька.
- До найвродливішої жінки в усій Галактиці - Марусі Прекрасної!-
промовив я урочисто.- Я з бюро чудових несподіванок.
- Прошу, заходьте...
Мене запросили до світлиці, в якій біля стіни на журнальному столику
сяяла прикрасами маленька синтетична ялинка. На столі я угледів скляний
глек з узваром і три химерні кухлі з намальованими веселими чортиками на
боках. Миготів притишений телевізор. На екрані клоуни-потішники обливали
один одного справжньою водою і реготали.
- Я - Снігуронька,- сказала жінка-вродливиця і, приклавши руки до
грудей, ґречно поклони-. лась.-А це моя мама, Морозенчиха.
На тахті сиділа моя добра теща. Ні, що я кажу, не теща, а
Морозенчиха. Від неї віяло теплим надвечір'ям. Вона ласкаво позирала на
мене і, ловко орудуючи спицями, в'язала.
- А де ж господарі цієї затишної і привітної
обителі?- продовжую гру.
- Старша донька - у Москві, на новорічному вогнику,- люб'язно
пояснила Снігуронька.- її по телебаченню показуватимуть. А молодша
донька подалася до лісу, до знайомої ялинки. Біля неї вона влаштовує
карнавал для звірят. Туди на Горбоконику повезла дві торбини цукерок,
апельсини, морозиво та ще міх іграшок - прикрашати лісову ялинку для
зайчат, лисенят, вовченят, оленят, барсучат....
- Шкода, що немає господарів,- зітхнув я.- Тут я від одного добродія
гостинців приніс. І листа. Ось.
- Ой, - схаменулася Снігуронька.- Чого ж ви стоїте, любесенький
дідусю! Скидайте кожуха, шапку, проходьте. Незабаром до мене заїдуть
друзі, і ми всі гайнемо в ліс до Марусі...
Я поклав на стіл гостинці й лист, у високу вазу поставив квіти. - .
Снігуронька скинула шубку, і я побачив на ній голубу сукню.
Снігуронька радісними очима дивилася то на мене, то на книги, то на
троянди, котрі від її ніжного погляду, від світла й святкового нашого
настрою розквітли, наповнили кімнату ніжним ароматом.
Я не міг визначити, що викликало в Снігуроньки найглибше захоплення:
книги, квіти чи я...
І ось ми - в лісі.
Ніч. Зорі. Морозець.
Ми з Марусею-Снігуронькою прикрашаємо знайому ялинку на галявині.
Дружина мріє. Ти хочеться зустріти наступний Новий рік десь, наприклад,
біля Ельбрусу або за Полярним колом. Я вже знаю, що це значить.
Мовчу, усміхаюсь...
Наші друзі водять танок навколо вогнища; їм дуже весело. Як і нам.
Та ось із транзисторного приймача, що стоїть на старезному пеньку і
коло якого принишкли гномики, слухаючи музику, лунає передзвін курантів.
Останній удар - і ми вже чуємо, як мелодійно подзенькують кришталеві
підківки на чобітках юного Нового року. Він іде!
Ми дружно гукаємо:
- Ласкаво просимо, Новий роче! Щедро даруй людям щастя і... прекрасні
несподіванки!
* * *
Вранці під подушкою я знайшов красиво вив'язаний светр. Дарунок
Морозенчихи.