А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

МИРОВЕЦЬКА ТЕЩА
(За Григорієм Шияном)
Давно доведено, що будь-яка новина облітає село вдвічі швидше, ніж
космічний корабель земну кулю. А та звістка, що в "Перці" надруковано
гумореску "Цегляна огорожа", шугонула по Цибулівці, мабуть, ще швидше.
Адже майже кожна друга сім'я в селі передплачує популярний журнал. І
суть не в тому, що в ньому з'явилось моє творіння, для мене це не
вперше, собака зарита в змісті гуморески Написав я про бригадира
будівельників Панаса Овер-ковича Макуху, який з колгоспної цегли
вибехкав собі огорожу. Без ущербу сімейному бюджету, звичайно. Герой у
мене зветься Макухою, але усі впізнали в ньому... Василя Петровича
Смаленого, ватажка наших теслярів. Тепер хоч на вулицю не виходь.
Молодчина, кажуть, добряче ти, мовляв, підсік Петровича. Наче в око
вліпив!
Незабаром примчала привітати мене і теща,-Євгенія Андронівна. Слід
сказати, що вона не з тих тещ, котрі "пиляють", "гризуть", "жують",
"поїдом їдять" чоловіків своїх єдинокровних доньок. Теща мене любить,
хоча інколи й критикує, правда, не передаючи куті меду.
- Я тебе поздоровляю, зятьок,- авторитетно сказала дорога гостя,
впурхнувши, наче сімнадцят-ка, в хату.- Але...
Теща затихла, подивилась на мене, ніби риб-" інспектор на браконьєра.
Взагалі, я її боюсь, аіе коли-не-коли стаю при ній тихше води, нижче
трави або втрачаю дар мови.
- Ті-і-і-льки,- продовжила неголосно, а потім взяла на октаву вище.-
Та не метайся по хаті, як Сірко по ярмарку 1 Давай поговоримо ладком.
Ти, любесенький зятино, доки будеш знущатися з нашого
адмінуправлінського персоналу?! Чим тобі не вгодив наш Василь Петрович?
Отак людину висміяв! Ай-ай-ай... А, між іншим, на третій фермі агітація
застаріла, писателю...
- Ма-мс, я ж вам не раз говорив: не пишу я конкретно про наших
сельчан. У моїй новій гуморесці мова йде про Панаса Оверковича Макуху. І
паркан у Макухи цегляний, а не дерев'яний, як у Смаленого. Це в мене
збірний образ, типовий. А наочну агітацію вчора поновив...
- - Так-то так,-в голосі Євгенії Андронівни задзвеніла криця
найвищого гатунку,- але ж під твоєю гуморескою вказано не збірну, а
конкретну адресу: село Цибулівка, район такий-то, область така-то. Хіба
в республіці, та навіть в районі знають, хто в нашому колгоспі бригадир
будівельників? Макуха він. Смалений чи Печений? І Григорій Орес'тович
Мотузяка на мене кидає косяки. А чому? Бо про головбуха нашпарив
гумореску "Сивуха на балансі". В райгазеті надрукували. Думаєш, люди не
здогадуються, на кого натякаєш?
- Ма-мо...
- Не мамкай! Ось і Кирило Вікторович Рогач ходить надутий, мов сич.
Хто розмалював завгара' в обласній молодіжній газеті? Ти!
- Там же про Дмитра Григоровича Кочергу,- сміливо заперечив я.-Не
плутайте Гоголя з Ге-. гелем, дорога мамо...
- Кажу тобі-не мамкай!'-удавано грізно гримнула Євгенія Андронівна.-
Словом, порада тобі така. Якщо ти колгоспний- художник - малюй заклики,
лозунги, оформляй показники, а хочеш іще й писати-оспівуй любов,
соловейків, зоряні ночі. В тебе це ловко виходить. Або засідай за роман.
На виробничу тематику, наприклад...
- А якщо сатиричний утну?- вставив я грайливо.
- Зятю, не жартуй з вогнем! І так-той не вітається, той не
дивиться...
- При чому тут ви?!
- А при тому, що всі вважають, що я тебе намовляю. Вроді як твій
співавтор. Достатньо когось мені покритикувати - а ти вже й намотав на
вус! Ось, напевне, тому й любиш ходити на збори та наради...
Тут не витримує моя дружина:
- Ну, досить,- благальне дивиться на матір.- Пельмені вихолонуть,
прилипли...
- Це не твоя справа, доцю,- проспівала колоратурним сопрано теща.- Ми
з ним тихо-мирно бесідуємо. Правда, зятьок? А ти не в свої сани не лізь.
Я твого Костю за те й поважаю, що розумний. А буде необхідно, то можу на
засіданні правління таку-у лазню влаштувати з профілактичною метою... Ну
гаразд. Будемо вечеряти. Вгощай, цибулівський Щедріне! Ич, аж засяяв,
наче цьогорічний гривеник!
Доки Клара подавала на стіл, а теща мила руки в кухні, я схопив з
підвіконня листа, надісланого з редакції журналу "Україна", і сховав
якнайдалі. Адже в ньому повідомлялося про те, що мою гумореску про
недбайливого голову колгоспу схвалено до друку. Хоча це і не стосується
шановної Євгенії Андронівни, але поки що про зміст гуморески ліпше їй не
знати. Надрукують - тоді хай влаштовує мені "лазню".
Ось так. А дехто ще й заздрить мені, що матінка моєї дружини -
головаколгоспу!
Та як би там не було, а теща в мене-миро-вецька!