А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ОПОВІДКИ ПРО ЛЕСИКА ЧЕБЕРЯЙКА

Не вистачило сил

У своєму під'їзді Лесик вивів крейдою на стіні;
'"Юрко плюс Віта - любов".
Загнав на вершечок акації кицьку тітки Олени, що якраз гуляла в
скверику.
На паркані нашвидку зробив ще один напис:
"Олег-дурень!!!" Аж три жирні оклики поставив.
Перевернув догори ніжками лавочку в дитячому парку.
Жбурнув камінцем, поціляючи в ліхтаря.
Першим ускочив до автобуса і зайняв місце біля вікна.
Уздовж вулиці, яка до школи веде, прогнав; під-футболюючи, порожню
консервну банку.
Потримав двері, не впускаючи дівчаток до школи.
У коридорі дав щигля трьом першокласникам, штовхнув плечем, ніби
ненароком, кількох другокласників.
Витримав доброго стусана від Вітьки Рябчука, здорованя з 10 "в".
З порога класу, ніби диск, метнув на парту портфеля.
Пововтузився з однокласником Тарасиком.
Постояв трохи на руках...
І тільки тоді, коли вчителька викликала Лесика до дошки, в нього
підігнулись колінця, опустилися руки, похнюпилася голова.
Розв'язати нескладну задачу в Лесика вже не вистачило сил.

Фокус

Десь там, в кінці вулиці, лунко продзеленчав дзвінок, і Лесик
зрозумів, що на урок він спізнився. Біжи не біжи... Ех, не щастить! На
хвилинку ж затримався, спостерігав, як міліціонер регулював рух
автомашин, доки монтери лагодили світлофор...
- Прізвище, клас?-запитали чергові на порозі школи, перепинивши
дорогу Лесикові.
Лесик похнюпився, але відразу зметикував: "А що, як провчити Ігоря за
вчорашнє? Пропустив відповідальний футбольний матч з командою сусіднього
двору. Грали без нього, то й зазнали поразки..."
- Ігор Очеретини! Шостий "в"1- випалив Лесик відчайдушне.
- На великій перерві у "їжачку" побачиш себе. Кумекаєш?
Ігор примчав до школи трохи пізніше за Лесика. Батьки рано пішли на
роботу, а він доки встав, умився, доки поснідав, дочитав книгу про
шпигунів, спізнився на автобус, доки біг, то й не встиг на перший урок.
- Прізвище, клас?- зупинили Ігоря охоронці шкільного порядку. -, Ігор
відхекувався (все-таки поспішав!) і крадькома позирав на чергових. "Ніби
незнайомі. Скажу, що я - Лесик. Відомщу йому за те, що не захотів учора
іти на риболовлю-у футбол грав..."
- Лесик Чеберяйко. Шостий "б"!
- Не забудь подивитися на себе в "їжачку"!
На перерві Лесик підстрибом поспішав до фойє. "Ото розмалювали Ігоря,
- тішився зарані. - Сміху буде!.."
О, якраз газету чіпляють.
- Лесику, привіт!
Ба! Ігор. Вже тут. Почув, що смаленим пахнеї
- Привіт-привїт!
Дивляться Лесик та Ігор і очам своїм не вірять. Адже вони обидва
намальовані. Лежать на великих подушках, а збоку їжачок дзвоником
теленькає, будить соньків.
А під карикатурою вірш:
Перележавши всі боки, Запізнились на уроки. Я вас хочу запитати:
Чи не соромно, хлоп'ята?
- Оце так фокус!-тільки й вимовив Лесик;
На кожному уроці
Батько йшов на роботу раніше, ніж Лесик до школи. Отож він і радив
синові:
- Дивись там-, піднімай руку. Будь активним. А ввечері він
обов'язково цікавився справами Лесика. Так було і того вечора.
- Ну, як?- запитав Лесика батько.- Піднімав руку?
- Ага, на кожному уроці, тату.
- Молодець! Розкажи.
- На уроці письма я підняв руку і сказав, що Петрик мені заважає.
- Правильно, треба бути відвертим і сміливим,- мовив батько.
- На уроці малювання я підняв 'руку і сказав, що вдома забув олівці.
- Гаразд. Чесність-дуже гарна риса характеру.
- На уроці літератури вчителька запитала, хто не вивчив вірша, і я
підняв руку... Батько сердито звів брови.
- А на уроці ботаніки...
- Ну, ну...- заохотив батько.
- На уроці ботаніки не було "ніякеї причини. Тоді я придумав. Підняв
руку і сказав, що надворі йде дощ!..

Портфель

До Лесика зателефонував Федько.
- Лесику, гайда грати! Зараз починаємо!
- Не можу.
- А як же без тебе?
- Обійдетесь.
- Що з тобою? Захворів?
- Та ні. Гірше. Зі мною таке трапилось...
- Ну, що? Кажи!
- Забув учора в школі портфель.
- Так це ж чудово! Можна було уроків не вчити. Причина поважна: немає
щоденника, він же в портфелі залишився, якого ти випадково забув!
- З одного боку чудово, а з іншого... Вчителька перевірила портфель і
виявила в ньому декілька книг.
- Хіба ж це не похвально? З книгами на уроки ходиш, не так, як деякі.
- З одного боку похвально, а з іншого й не зов-' сім, бо книжки про
розвідників.
- Прекрасно! Значить, любиш читати!
- Воно так, але в портфелі не було жодного підручника. Лише зошити.
- О, хіба це погано?
- Звичайно, добре, але кілька з них виявилися .зовсім чистими.
- Грандіозно! Зошити Лесика Чеберяйка, на обкладинках яких ані
плямочки, на сторінках ані ляпочки!
- 3 одного боку й грандіозно, а з іншого... Чисті в тому смислі, що
без жодного домашнього чи класного завдання.
Федько помовчав, а потім запитав;
- Що ж ти робиш тепер?
- Як-що? Домашні завдання виконую. Ті, які пропустив з початку
чверті.

Два сеанси гіпнозу

Прокинувся Лесик тоді, коли сонце, ніби з подивом, ' зазирало у вікно
і припікало хлопця в п'яти.
Вставати не хотілось, а ось випити свіжого молочка так закортіло...
Внесла б оце бабуся Оля велику чашку, повну-повнісіньку молока.
Лесик і очі заплющив, і навіть став телепатувати сигнали, шепочучи:
"Принесіть, бабусю, мені молочка... Прошу, принесіть..."
Як раптом чує-двері тихенько відчинилися. Зирк-аж то й справді бабуся
заходить до кімнати. А в руках у неї-що б ви подумали!-чашка молока.
Лесик аж ущипнув себе за щоку: чи не сон? Ні, таки дійсність. Ось
бабуся, чашка молока, півень. прокукурікав на вулиці... Невже це
н'аслідок гіпнозу?!
Лесик мимоволі подивився на годинник. 9 годин 17 хвилин. На календарі
- неділя, 14 серпня. Треба запам'ятати і да'ту, і час. Можливо, це
відкриття докорінно змінить його життя. Ось, наприклад, нехай хто-небудь
заб'є воротарю-гіпнотизеру гол.
Лесикові міркування припинив бабусин голос:
- Випий, внучку,- сказала вона лагідно,- свіженьке, нещодавно здоїла
Кра.савку...
Спантеличений таким несподіваним перебігом подій, Лесик за один подих
випив молоко, забувши й подякувати. '
- А тепер,-- усміхнулася бабуся,-хутенько вставай га збігай до річки.
Десь наші гуси ночували, не приходили додому." Буцімто їх бачили за
греблею.
- Не переживайте, бабусю, я все зроблю,-твердо запевнив Лесик,
збагнувши, що є ще одна нагода випробувати свої здібності гіпнотизера.
Він знову ліг у ліжко і уявно полинув за греблю, уявно побачивши
табун гусей, зосередився, напружився і невпинно посилав накази-імпульси:
"Гуси, додому... Гуси бабусі Олі, додому... Гиля, гуси, додому..."
Нарешті Лесик почув, як за вікном заґелґотіли гуси. Рідненькі!
Він шпарко схопився з ліжка і кулею вилетів на ґанок.
Так і є! Посеред двору ходять-гуси -їхні гусоньки!- і клюють зерно.
- Бабусю, а гуси... прийшли самі?
Лесик готовий був кричати "ура!", стрибати, радіти безмірно, хай
тільки-но пролунає ствердна відповідь!
- Та ні,- відповіла бабуся,- Петрик пригнав. Якраз рибалив за
греблею. То побачив наших гусей і пригнав, спасибі йому.
Лесик стояв на ґанку ні в сих ні в тих.
Перед бабусею ніяково, а тут ще й гуси гагакають, шипить, витягнувши
шию, гусак.
Що.то вони-радіють, що повернулися на своє обійстя, чи, може,
насміхаються з Лесика?
Спробуй-но зрозумій, хоча ти й гіпнозом володієш... '

Секрет

На великій перерві Лесик не зайшов, навіть не вбіг, а прямо-таки
влетів до класу. Він похапцем витяг із своєї парти портфеля і поклав на
парту Юрка та Олега.
За хвилину вкотився до класу товстун Федько. " Він теж схопив свого
портфеля й поклав на ту ж парту, а Лесикового відніс назад.
Черговий по класу мовчки спостерігав за діями своїх товаришів і
тільки плечима стенав. Що за дивацтва? Чому це обом закортіло сидіти
біля Юрка, котрий сьогодні відсутній?
А перед початком уроку між Лесиком та Федь- ком сталася сутичка.
Вони, мов борці-самбісти, вовтузились, уперто відтягували один одного
від Юр-кової парти. Було зрозуміло, що жоден з них поступатися й не
думав.
Може б, і вдалось Лесикові взяти гору над Федь-ком чи навпаки, та
забіяк розборонила Надія Миколаївна.
- Надіє Миколаївно!- благальне прохав учительку захеканий Федько.-
Дозвольте мені пересісти до Юрка. Хоч на один урок.
- Ні, я сяду!- аж підстрибнув Лесик, витираючи спітніле чоло.- Я
перший зайняв місце! І взагалі-Юрко мій сусіда. Хіба я не маю права хоч
разочок з ним посидіти?
Надія Миколаївна, здивовано поглядаючи то на Лесика,то на
Федька,сказала:
- Нічого не розумію. То ви говорите, що Юрко задавака, навіть дружити
з ним не хочете, і раптом запалали любов'ю та повагою до нього. В чому
секрет?
- Секрет простий!- вигукнув хтось із школярів.- Зараз у нас
контрольна з математики!..

Доручення

Голова ради загону Юрко не давав спокою Лесикові.
- Ти один у нас не охоплений дорученням,- казав,- Занижуєш показники,
тягнеш клас назад...
Лесик поклявся, що найближчими днями обов'язково вибере справу до
душі, але дуже швидко-забув обіцянку.
А Юрко наполягав.
Тоді Лесик поміркував на дозвіллі і на основі власних спостережень
дійшов такого висновку: не кожний, хто має доручення, його виконує, але
таким піонерам не дуже докоряють на класних зборах, та й голова ради
загону не надто часто прискіпується.
- А які є доручення?-запитав якось Лесик у Юрка.- Треба ж вибрати
таке, щоб потім не жалкувати.
- Член редколегії стінгазети, член зеленого патруля, вожатий 2 "а"...
- Можна, я подумаю?- запитав Лесик, потай бажаючи ще хоч трохи пожити
без доручення.
- Можна,- відповів Юрко і зробив помітку в своєму зошиті.- Подумати
навіть треба, Лесику. Справа серйозна.
Незабаром Лесик заявив:
- Юрко, пиши: буду вожатим!
- Молодець,- радо мовив Юрко і потис Лесико-ві руку.- Дивись там...
Склади план, познайомся з жовтенятами, організовуй походи і те де. Що
неясно чи будуть труднощі - кажи, не соромся, допоможемо.
Минуло кілька днів.
- Як твоє доручення?-запитав Юрко.
- Нормально! Складаю плани, намічаю цікаві заходи...
- Прекрасно!-утішливо сказав Юрко і міцно потис Лесикову.руку.-Робота
з дітьми відповідальна, вдячна і те де. Дій!
- Єсть діяти!- бадьоро відповідав Лесик і чимдуж біг подалі від Юрка.
Перегодя," знову;
- Як твої другокласники, Лесику?
- Чудова малеча!-відповідав, не заїкнувшись, Лесик. - Вивчаю,
налагоджую контакти... Спасибі
за довір'я!
- Хвалю!- захоплено вигукнув Юрко і знову ' щосили потис Лесикову
руку.- Будемо заохочува-. ти, вивчати досвід і те де. Дерзай! -
- Єсть дерзати!
А це під час перерви Лесика - він якраз ганяв м'яча на
спортмайданчику - покликав Юрко.
- Лесику, ходи-но сюди!
Лесик обернувся і...
Вам, напевне, доводилося бувати в такій ситуації, коли не знаєш, де
подітись, готовий крізь землю провалитися. Так от, Лесик опинився саме в
такому становищі. Адже він побачив Юрка в оточенні хлопчиків та
дівчаток, як ви здогадалися, з 2 "а" класу.
І Лесик вмить збагнув, хто вони.
- Ходи, ходи сміливіше,-припрошував Юрко.- Це, Лесику, твої підшефні.
Прийшли, між іншим, познайомитися, налагодити контакт і...
- І те де,- сказав Лесик і пішов до гуртка жовтенят. Знайомитись!
Засекречений тайм
Вадим, капітан футбольної команди "Чайка", непокоївся. Передусім, два
попередні матчі програли "Стрілі"- команді з вулиці Степової, отож, пора
б і перемогти; по-друге, час рушати на стадіон, а Лесика, лівого
крайнього, досі немає. А без нього "Чайка" навряд чи виграє.
Хлопці завжди збираються біля Вадимового будинку. Намагаються не
запізнюватись, бо капітан за недбалість карає просто, але суворо: тримає
на лаві запасних. Невже Лесик думає, що йому, як визнаному форварду, все
можна?
- Де ж Лесик?- вже вкотре перепитує Вадим.
- Та прийде,- заспокоює капітана Дмитрик, воротар.
Він - у яскравому светрі, в рукавичках. Справжній голкіпері
- Все! Годі чекати!-рішуче говорить Вадим,- Гайда на стадіон.
- Лесик біжить!- вигукнув хтось.
- Проспав, напевне, або в якусь історію встряв... )- Хлопці, тут така
справа,-Лесик навіть не привітався з товаришами.- Іду я зараз городами,
навпростець. Раптом чую - в одному дворі голосно балакають.
Прислухався-знайомі голосочки. Дай, думаю, гляну, що там таке. Крізь
щілину в хвіртці бачу: стоять піжони із "Стріли", бабусю якусь оточили і
ніби про щось домовляються...
- Мабуть, агітували її повболівати за їхню команду чи в нападі
пограти, - пожартував Генка.
- Та ти послухай краще,- нетерпляче обірвав його Лесик.- Чую, щось
про матч торочать, мовляв, ніколи нам, зайняті дуже... Далі про вугілля.
А коли бабуся сказала їм щось про гроші, то пообіцяли прийти увечері. Я
перечекав у кущах, доки пішли ті комерсанти, а бабця зайшла до хати, і
прошмигнув у двір. Біля воріт бачу - купа вугілля отакенна, і все
збагнув.
- Виходить, що в "Стрілі" не тільки задаваки, а й здирники,-задумливо
мовив Вадим.-Так, так... Що ж робити? Гоголівська вулиця - це ж у нашій
тимурівській зоні. Треба тих, із "Стріли", випередити!
- Отже, не грати?-невдоволено кинув Сенько.
- Може, й не грати... А втім/номер будинку ти, Лесику, запам'ятав?
- Номер? Не пам'ятаю, не подивився,- зніяковів Лесик.- Ворота високі,
зелені... Поштова скринька на них...
- Гаразд, знайдемо. Тоді так,-запропонував капітан,- ти, Лесику, а
також Генка і Павлик - гайда на Гоголівську. Може, дорогою іще якийсь
ти-мурівець трапиться. Занесете вугілля і через півгодини повертайтеся
на стадіон. Перший тайм якось протримаємось...
- Тільки дивіться - не піддавайтеся тим задавакам! А ми свій тайм
проведемо, засекречений!
На стадіоні хлопці зі Степової вже розминались.
Вадимову команду зустріли глузуванням:
- Може, здаєтеся без бою?
- Замовляйте рахунок!
- Ставте на свої ворота двох голкіперів!
- Ги-ги-ги...
Капітан "Стріли" підійшов до Вадима.
- А де ж це твої уславлені форварди?
- Прийдуть. .
- То що-матч перенесемо на завтра? Ми1 не прот. ' „
- Ні. Будемо грати сьогодні, як і домовилися,
- Овва! Сміливці які. Ну-ну...
"Чайка" та "Стріла"-давні суперники. У змаганнях виграють то одні, то
другі. Проте у "Стріли" все-таки на кілька перемог більше, то й
задирають носи їхні гравці. Ось тільки "Чайка" програвала з гідністю, а
"Стріла"- навпаки. Сашкові хлопці після поразки лізли битися,
погрожували, сварилися, чіплялися до суперників. Гра, як і завжди,
розпочалася завзято. "Чайка" намагалася контратакувати, але "Стріла"
йшла на ворота навальне, сміливо таранячи оборону "Чайки". Дмитрик поки
що помилок не припускався, стояв як цвях. Його рукавички, ніби магнітом,
притягували до себе м'яч. Майже до середини першого тайму, рахунок так і
не було відкрито.
Та ось, майстерно обігравши захист, один на один із Дмитриком вийшов
Сашко. Сильний удар-м'яч у сітці воріт "Чайки".
- Ну що - розмочили?- глузували на перерві гравці "Стріли".
- - Нічого, в другому таймі ми вам ще заклепаємо не одного.
Посиплються...
- Як груші з вербиі- огризнувся Дмитрик.
- Лишилось п'ять хвилин" Де ж хлопці?- тихо мовив Сенько.
- Біжать! Біжать!- повідомив хтось радісно.
- Встигли, капітане,- неголосно, щоб не почули ' Сашкові хлопці,
сказав Лесик.- Вугілля занесли. Дівчаток наших у провулку зустріли, вони
й допомогли. А Захарівна, так звати бабусю, потім гроші тицяла. Думала,
що ми ті, з ким домовилася. На чай запрошувала. А ми подякували їй і
мерщій сюди. Що тут у вас? Один-нуль? Нічого, поборемось...
У другому таймі футболістам "Чайки" все вдавалось: проходи по краю
поля, фінти, точні паси, удари зблизька й здалеку.
Супротивники занервували, скисли, їхня гра розладналася вщент.
Скоро Лесик зрівняв рахунок. А наприкінці матчу Генка вивів команду
вперед.
Після гри Сашко вже примирливо'сказав Вади-мові:
- А твоїх не впізнати. Другий тайм - за вами. Що - нову систему
випробовуєш?
- Так, нову. Два виграші за один матч.
- Як це?- не зрозумів Сашко,
- А в нас був іще один тайм, засекречений, так
би мовити. Він дуже допоміг. , - .Жартуєш?
- Ні, не жартую. Втім, згодом переконаєшся- й сам.
Сашко махнув рукою й подався наздоганяти своїх. Напевне, вони
поспішали на . Гегелівську вулицю.