А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ПРАВИЛО ЧАРІВНОЇ СОПІЛКИ
(Напівказка, майже за Пушкіним)

1.
- Невдаха ти нікчемнииі
Ці слова своєю вибуховою силою хоча й не приплюснули Мусія Федуловича
до стіни, але осколками вщент розтрощили глек терпіння.
Чому ж "невдаха", та ще й "нікчемний"? Бо в Сидорякіних "Жигулі" і
міх золотих речей, у Плещенків-сім килимів і півцентнера коштовностей, у
Костогризів та Катранюків є все те, що у Сидорякіних і Плещенків, навіть
більше. Бо вони "вміють жити".
Дещо є, і в дружини Мусія Федуловича - Параски Парамонівни, але
замало, їй заджди чогось не вистачає - і квит. Отож і невдаха її
чоловік-- мученик Мусій Федулович.
Стоїть вона бетонною стіною посеред добротно умебльованої
кімнати-вітальні і, ніби вулкан магму, вивергає оті образливі слова
прямо в лице Му-сію Федуловичу. А він, засмиканий,-мов той горох при
дорозі, никає по кутках, складає речі першої необхідності в чемоданчик.
Не попрощавшись, іде геть, світ за очі.
Услід гахкає:
- Килимами тобі дорога, слимаче!

2.
Мусій Федулович довго блукав по всіх усюдах, аж поки не напитав
дороги до чаклуна. Розповів мандрівник про своє лихо, і чаклун
поспівчував, згодився взяти бідаря до свого професійно-чаклунського
училища на стаціонар. Лише попередив:
- Дружина буде багатою неймовірно, але-навзаєм за твоє життя, сину
мій.
- Я на все згоден! Згоден!-упав на коліна Мусій Федулович. . . .
3. . .
Поріг рідної двокімнатної квартири з усіма комунальними послугами
зраділий Мусій Федулович переступив тоді, коли його вже не чекали.
Він привітався, розкрив чемоданчик і вийняв звідти невеличку
паличку-сопілку.
- Гм, напевне, вона з чистого золота?- іронічно-саркастично промовила
Параска Парамонівна, за час розлуки так і не змінивши свого крутого
норову.
її збісило те, що чемоданчик виявився порожнім.
- Ні,- сказав нежданий гість.- Ця сопілка -'. чарівна. Ось заграю - І
будь-яке моє, тобто твоє, бажання здійсниться.
- Ти, нещасний, ще й насміхаєшся?! Та я тебе... Параска Парамонівна
танкеткою посунула на чо" повіка.
- Вгамуйся і замовляй бажанняі Чаклун, крім чарів, навчив Мусія
Федуловича ще й залізної витримки.
- Ну, гаразд, спробую. Тільки зарубай собі на носі: кепкуватимеш -
миттю будеш за порогом. Ти мене знаєш...
- Кажи, чого хочеш.
- Шубу!
- З якого звіра?
3... з... з... з голубего песця. О, ні! Це потім. Спочатку... з барса
сніжного. Кажуть, такі носять міль-йонерші в капкраїнах.
Заграв Мусій Федулович нехитру мелодію, і на круті плечі дружини
легко опустилась пречудова шуба.
Параска Парамонівна не зомліла, а застогнала від радощів і крутнулася
перед трюмо.
- Мерщій, мерщій "Волгу"! Останньої модифікації!- хижо загорілися очі
в дружини.
- Не можна. Правило чарівної сопілки'-одно замовлення на добу.
Потерпи.
4.
-Параска Парамонівна не спала всю ніч. Раз у раз приміряла шубу,
ходила в ній по залі, гладила хутро, нюхала й цілувала. Час від часу
лунав або її вигук: "Ну, начувайтеся!", або напівбожевільний регіт.
Розбудила чоловіка на світанку.
- Хочу "Волгу". Чуєш, Мусійчику?
- Кольору якого?
'- Бі-ло-го!
Мусій Федулович приклав сопілку до вуст. А Параска Парамонівна як
глянула у вікно, то аж гикавка напала: на подвір'ї стояла, як наречена у
весільній сукні, бажана "Волга".
5.
Апетит у жінки розгорався денно і нощно. Спочатку вона не помічала,
що з кожною виконаною забаганкою чоловік її ніби сохне, меншає ростом, а
помітила-занудьгувала: "Як же бути?
Він же довго не протягне... А скільки ще треба всього для повного
щастя! Щоб і нам стачило, і дітям, і онукам..." Нарешті запитала
вкрадливо:
- Мусю, а в чиїхось, ну, наприклад, в моїх руках сопілочка матиме
свою силу?
- Не матиме. Це теж її правило: без права пере дачі кому-небудь.
Параска Парамонівна несподівано загаласувала:
- Що ж нам робити? Подивись на себе! Ти вже на Кащея схожий...
Негайно звертайся до професора! .
- Не допоможе!
І тут в душі Параски Парамонівни сталося .коротке замикання:
прокинулося просте людське почуття - жалість, і вона затужила:
- Навіщо ж мені оте- багатство? Хотілося пожити в парі спокійно,
лагідно..:
Параска Парамонівна щиро голосила рівно три хвилини, але й цього було
досить, щоб чарівна сопілка зникла, а з нею й те, що при її допомозі
було надбане.
А Мусій Федулович стояв перед дружиною аж помолоділий, з рум'янцями
на щоках.
- Ось бачиш, Пашо,-лагідно обняв дружину.- Сопілка і тебе вилікувала,
і мені здоров'я повернула... .
6.
Вгамувалася Парамонівна, але ненадовго. Походила в гості до
Сидорякіних, відвідала Пле-щенків, наслухалася про Костогризів та
Катраню-ків - і збісилася знову.
Отож, насушила сухарів, склала дещо з пожитків у чемоданчик і
вирядила Мусія Федуловича в далеку дорогу - по чарівну сопілку,
наказавши:
- Іди та довго там не блукай. І пам'ятай: мені потрібна чарівна
сопілка, але без правил. Уторо" пав? Без правилі Інакше-додому н&
вертайся!..