А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
КОНЦЕРТ ІЗ... СЕКРЕТОМ
Петро Соломаха за останні два-три роки - дванадцятий завідуючий
сільським клубом у Яворівці.
Він раніше був пожежником, трохи грав на баяні, сяк-так умів співати
- отож і напросився роздмухувати вогнище культури, яке навіть не жевріло
в селі. Пообіцяв, що підніме клубну справу на високий рівень.
Повірили, вручили ключі.
Петрові посада припала по душі. Відчинив двері, роздав доміно,
увімкнув магнітофон - грайте, танцюйте. На вибір. Що кому заманеться.
Отак і жив не тужив. Удень можна поспати вволю, порибалити,
позагоряти на річці, якщо це літо, взимку і на полювання сходити.
Увечері-до клубу. Там не перетрудишся. Навпаки, відпочинеш після денних
турбот та ще й кіно подивишся.
Правда, доводилося писати всілякі звіти в районний відділ культури,
але Петро умів, просто кажучи, робити з мухи слона. В районі не дуже й
прискіпувалися до Петра. Звіти надходили вчасно, та й скарг із Яворівки
не було, бо замок вже на дверях клубу не висів.
Якось викликали Петра на засідання культпроф-Сектора сільради
порадитись, як організувати гарний концерт для односельчан.
- Який концерт!- запальне вигукнув Петро.- Про що мова?! Ні співати,
ні путньо танцювати ніхто ж не вміє! їх до клубу і калачем не заманиш.
Сидять біля телевізорів - ось вам і театр, і стадіон...
Вислухали Петра активісти, перезирнулися багатозначно і відпустили
Соломаху нібито з миром.
Незабаром Петрові звеліли оголосити про те, що в клубі у неділю
відбудуться колгоспні збори.
Петро, звичайно, оголошення написав і вивісив
де треба.
Перегодя хтось фломастером дописав на афіші: "Відбудеться концерт".
На Петрів подив, до клубу прийшло майже всеньке село. Дітлахи - й ті
не залишилися вдома. Навіть бабусі придибали й поважно сиділи в першому
ряду, розрум'янившись від тепла і радісного настрою - мовляв, не
забули,запросили!
"Гм, клюнули на жарт про концерт",- іронічно усміхався Петро,
лаштуючи на сцені трибуну і здивовано озираючи наповнену залу.
Збори відкрив парторг, а голова -колгоспу приві-- тав односельчан з
успіхами у праці, вручив кращим людям грамоти, премії.
Далі...
Далі сталося таке, що Петрові й не снилося. На сцену вийшли молодиці
з ланки Ксенії Мусій-ченко. Виявляється, не просто ланка, а хор-ланка. А
як вже заспівали! Точно, як ото по телевізору показують, а то ще й
краще. Потім шофер Митько Бузоверя під акордеон затягнув "Сонце
низенько", на "біс" виконав "їхав я з Берліна", "Водограй". Брати
Бондаренки, вчитель і агроном, дуетом українські пісні заспівали.
Трактористи на сцену вихором вилетіли і такого ушкварили гопака, що аж
стіни загули.
"Де вони'тільки й узялися?- не переставав дивуватися Петро.- Головне,
що всі ж свої, наші..."
А рахівник Леонід Вишняк веде концерт, як столичний конферансьє. Ось
тобі й мовчун! То, було, слова з нього не видавиш, а тут розійшовся, як
Тарапунька зі Штепселем!
Після концерту до людей знову звернувся голова:
- Як бачите, дорогі товариші, вміємо ми і працювати ударно, можемо й
відпочивати славно. На щастя наше, не перевелись у Яворівці таланти.
Тепер для тих, хто не зовсім у курсі, розкрию секрет. Справа в тім, що
цей концерт готувався на фермах, польових станах, у школі, по домівках.
Ми щиро дякуємо практиканту культосвітнього училища Феді, ні -Федору
Івановичу Леваді. Я, як голова щойно створеної координаційної ради
культурно-спортивного комплексу, заявляю: іспит на завідуючого нашим
клубом Федір Іванович склав на "відмінно". Згодні, товариші? У відповідь
- бурхливі оплески.
- Тепер на черзі - фізкультурно-масова робота. Вірю, що в нас є не
лише музиканти, співаки, а й спортсмени. Може, ми Петра Прокоповича
перекинемо на спорт?
У залі почувся регіт.
- Так що нам скаже сам товариш Соломаха?
Але Петро не чув ні про Леваду, ні ущипливих реплік на його адресу
від дотепних земляків. Він сидів у своєму кабінеті і поспіхом складав
звіт про чудовий концерт для хліборобів, даний силами художньої
самодіяльності Яворівки.
Петро радів, що це, нарешті, перший правдивий і повний рапорт про
роботу сільського клубу.
Але він не знав, що й останній. Для нього.