А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
НЕПОДАЛІК ВІД ЛОДЖІЙ, У ЗАТІНКУ...
(Із щоденника пенсіонера-природолюба)
8 червня. Вранці сидів у затінку під кленом. Читав газету. Мою увагу
привернув "бобик", з якого вийшло двоє. Вони походили по пустирю (наш
мікрорайон на околиці міста), помахали руками, щось кричали (напевне,
сперечалися) і поїхали. Що ж вони задумали? Може, стадіон збудують або
хоча б спортивний майданчик для дітвори?
12 червня. На пустирі - шарварок. Гуде бульдозер, до екскаватора
під'їжджають "КрАЗи" і відвозять кудись грунт. Ходив, цікавився, що воно
тут буде,-не допитався ні в кого... Риють, за всіма ознаками, довгий
котлован.
15 червня. Знову приїжджали ті двоє, ходили нав- коло котлована,
махали руками, тицяли пальцями у шмат ватману і знову дуже голосно
сперечалися. Чи то в них якийсь план, чи що? Той, що в темних окулярах,
весь час в один бік показував, а високий І рудий - в інший. Мабуть, план
погоджували...
24 червня. Бульдозер та екскаватор зникли, ніби їх корова язиком
злизала. Я обійшов котлован.'Міркував: чи не плавальний басейн мають
подарувати нам будівничі?
25 червня. На дні котлована угледів воду. Спустився вниз.
Виявляється, джерело пробилось. І не одне. Оце так диво!
ЗО червня. Вода прибуває.
16 липня. Тепер у нас е свій ставочок. Хлопчики вже купаються.
Водичка холодненька, але чиста. Треба слідкувати за малечею, щоб не
трапилося біди.
29 серпня. Отримав відповідь з редакції місцевої газети. Пообіцяли
вияснити, що воно за об'єкт і хто там господарює.
2 вересня. У ставок потрапив п'яничка Оникій Мокряк. Ледве врятували.
8 вересня. Приходила делегація від жителів будинку з колективним
листом у міськкомунгосп. Просять засипати водойму. Підписався.
27 листопада. Морозець. Ставок замерз.' Хлопчики влаштували на льоду
хокейне поле...
4 січня. Хокейні баталії не затихають. А один рибалка просидів біля
лунки півдня.
"Звідкіля ж тут риба?"- питаю.
А він: "Мені аби свіже повітря!" . 13 січня. Відповідей ні з
редакції, ні з міськко-мунгоспу нема.
20 березня. Лід на катку потанув. Члени товариства рятування на воді
поставили щита з написом: "Будьте обережні! Тонкий лід!" Це коли
заморозки.
10 квітня. Рибалки з нашого будинку - хлопці тямущі!- запустили в
ставок мальків. А я виношую план: обсадити ставор вербами, укріпити
береги. Словом, створити зелену зону для відпочинку, так би мовити,
оазис неподалік від лоджій.
12 квітня. Про задум розповів сусідам-пенсіонерам. Вирішено:
зібратися всім 14 квітня, в суботу, і остаточно обміркувати мою
пропозицію...
14 квітня. Зібралося симпатичне товариство. Гм, отак живеш і не
знаєш, хто твої сусіди. А вони, виявляється, прецікаві люди. Ось два
інженери, три токарі, перукар, вчитель, геолог, сім шоферів,
хлі-бопекар. А біолог Василь Опанасович Лукашенко очолив групу, якій і
доручено скласти проект художнього оформлення ставка. Крім того, водії
пообіцяли завезти каменю, дощок, цегли тощо.
21 квітня. Суботник! Перші кроки. До ставка зійшлися і дорослі, й
діти. Розрівняли територію, прибрали сміття, заклали клумби, посіяли
квіти, насадили вербичок. Потім рбзчистили канавку, якою во" да витікає
із ставка. Щось ніби маленька річечка утворилася. Обтикали вербовими
кілками і її.
Ну й кмітливі ж у нас люди, скажу я вам. Яка фантазія! Рукотворне
озерце назвали не як-небудь, а Лебединим. Хоча й не плавають по ньому
славні птахи лебеді, але людям забаглося, щоб називалося воно гарно.
Отже, здрастуй. Лебедине озерце! А всій зеленій зоні дано 'найменування
"Вербичка".
ЗО квітня. Урочисте відкриття "Вербички". Був фотокореспондент з
місцевої газети.
6 травня. Стаття і фотознімки у місцевій та обласній газетах. Нас
хвалять, закликають брати приклад з нас. Он які ми!
18 травня. "Вербичка" так і манить кожного. Дерева прийнялися, бо
саджені добрими руками, милують очі різнобарвні квіти... На лавочках ми,
пенсіонери, відпочиваємо. По доріжках мами своїх діток у колясках
катають. Хлопчаки гасають на велосипедах, а потім на -спеціальному
майданчику в футбол грають. Самостійно обладнали поле.
28 травня. Увечері почув соловейка. Оце радістьі . / червня.
Надзвичайна подія! Хлопчики привели до мене (я - комендант "Вербички")
Петю Герась-кіна. Ламав гілки з верб. "Для чого?"- питаю. "Батько
послав, кроликам",- відповідає. Он як! В лоджії Гераськіни кролів
тримають! Довелось іти проводити "політінформацію". Ну й характер у
Ге-раськіна-старшого! "До лампочки,- каже,- мені ваша зелена зона. Он
кролі їсти просять... Ламав і ламатиму". Правда,
покип'ятився-покип'ятився, а все-таки згодився зі мною, що зелена зона-
втіха для всіх. Пообіцяв не чіпати дерев. Приємне те, що діти вболівають
за "Вербичку". Не байдужі. Молодці. Нещодавно й латаття принесли.
Щоб-'сказали - було як на справжньому озері.
10 листопада. Знову - НП! Раптом серед білого дня прикотив знайомий
мені "бобик". Вискочили з нього ті двоє--один у темних окулярах, і дру".
гйй - рудий. Вони довго стояли мовчки, здивовано озир.ались довкола.
Потім витягли з портфеля шмат паперу. Стенули плечима. А далі почали
кричати, розмахувати руками. Я підійшов, відрекомендувався. "Що?
Комендант "Вербички"? Якої ще "Вербички"?"- перепитують отетеріло. Так і
так, ввічливо кажу, ось цієї зеленої зони. Неподалік від лоджій,
затінок, чисте повітря, краса рукотворна. "Хто тут похазяйнував?"-
питають. Ви, кажу спокійно, почали, а ми довели до кінця. "Та яке ви
маєте-право?! Адже є генеральний план забудови мікрорайону!"- кричить,
ніби я недочуваю. А що ж тут планувалося, з цікавістю питаю. "Як-що?
Овочесховище! Ударна будова четвертого кварталу! Завтра тут повинен бути
будівельний майданчик!"-сердяться. Однак пошуміли та й затихли.
Еге, думаю, треба бити тривогу. Чого'доброго, і справді знищать наш
куточок оці горе-виконроби. Словом, зібрав я своїх помічників і - гайда
в міськраду...
20 грудня. Ура! "Вербичку" відстояли! Сказано:' громада - велика
сила!