А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
ПРОВИДЕЦЬ
На банкети мене запрошували раніше наввипередки. Дарували цінні
сувеніри, набивались у постійні знайомі, віталися навіть через вулицю.
Чи планида на мене така найшла, чи щось у голові переплуталося, але я
на іменинах завідуючого відділом виголосив приблизно ось такий тост:
- Бажаю вам, Вікентію Герасимовичу, якнайближчим часом обійняти вищу
посаду і, між іншим, не зупинятися на досягнутому.
Минуло півмісяця - як у нас, у відділі, новина:
Вікентія Герасимовича забирають. У трест. В управлінні було тільки й
розмов про непередбачене домо-рощеними розумниками переміщення
начальника.
А тоді хтось і мене згадав. Точніше, моє просторікування за іменинним
столом.
- Ну, Стратійчук, ти й хитрий,- оточили . мене співробітники.- Такі
секрети знаєш, а ні гу-гу! Тобі в розвідці працювати можна. Не з
пащекуватих. Ото тільки й бовкнув на вшанування шефа... Але ж знав...
Скажи чесно-знав?
Буду заперечувати, що й гадки не мав, що зара-. ди красного слівця
зморозив - не повірять. Я їх знаю. Ліпше погоджусь.
- Так,знав. І давно.
На весіллі сина головбуха був я найпочеснішим гостем. І коли настала
ота невловима, загадкова мить, мене ніби смикнуло за язика:
- Друзі, дозвольте тост! Звідусіль загукали:
- Хай Стратійчук висловить, побажання нареченим. Він-провидець. ,
Говорив я коротко:
- Дорогі Ніно та Сашо! Щиро вітаю вас з одруженням і бажаю...
У банкетному залі зробилося так тихо, що я чув, як шипить у келихах
шампанське.
- Бажаю вам виграти "Жигулі"!
І вручив молодятам квиток.
Гості вдоволено загули і кинулися цокатися за удачу винуватців
торжества.
У день опублікування тиражу всі працівники управління чекали ранкової
пошти, ніби тринадцятої зарплати. До Ніни, а її свекор влаштував до нас
на роботу, бігали жінки, навідувалися чоловіки.
Нарешті принесли газети. Хоч вірте, хоч не вірте, а Ніна... виграла
"Жигулі". Вона плакала від радощів, жінки залишали сліди помади на моїх
щоках, а чоловіцтво аж занадто запопадливо гатило мене по плечах,
примовляючії:
- Провидець! Чаклун! Волхв!
Кажуть, далі в ліс - більше дров.
Івану Івановичу побажав доброго здоров'я. Підстрибує тепер на
перекурах, мов боксер. А то припалити цигарку не міг: руки тремтіли.
Нонні ненароком шепнув: "Тобі пора б заміж..." І вона, будь ласка, через
півтора місяця на весілля запросила. На весіллі сказав, щоб родила
сина-так і сталося: ощасливила свого Сашка малятком-хлоп'ятком.
А чого це, подумалося одного разу на дозвіллі, я повинен людям тільки
добро творити? Може, спробувати, міркую, декого й на чисту воду
виводити? Тобто розширити діапазон провидства. Щоб так на так виходило.
Раз добро, а раз неприємність- отим, нечистим на руки.
Одного разу я виголосив:
- Шановні товариші!.Тут зібралися чесні люди. Так ми думаємо. Але, на
превеликий жаль, між нами є і негідник. Він привласнив чималу суму
державних грошей і не збирається каятися. Отож, я за те, щоб мерзотника
все-таки відправили на нари...
Присутні весело загукали, заплескали в долоні, цілком схваливши мою
промову-експромт.
Перегодом міліція заарештувала начальника відділу постачання. Хапугу
судили за махінації.
Злодієві одна дорога.
А мене тепер запрошують в гості не всі.