А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

ВІРШ ДО ДРУКУ...

У понеділок заввідділом листів поклав мені на стіл аркуш:
- Ось вірш, утішайся й радій.
У нашій редакції немає спеціального працівника, котрий би "курирував
літературу", листувався з початківцями. Отож мені, відповідальному
секретареві, доручено мати справу, з тими, хто вже торує стежину чи й
прокладає трасу на Парнас.
Почесне доручення, нічого не скажеш. Адже автори є різні. Один
вимагає друкувати одразу,, негайно. Вірші, мовляв, читали сусіди, і вони
їм дуже й дуже сподобалися. Інший прохає розставити, де треба, розділові
знаки і теж якшвидше публікувати. А один автор, напевне, з неповною
освітою, перепрошує за те, що не знає, як написати слова: "дире-жабль"
чи "деріжабль", "медвідь" чи "мідведь" і так далі.
Отже, беру. аркуш. Може, врешті, шедевр? Мрія кожного, хто, крім
усього, ще й літстудією при редакції керує. Ага. Заява. Від громадянина
Бузька Миколи Панасовича: "Прошу редакцію в найближчу суботу надрукувати
мого вірша, котрого я склав учора, повечерявши. Я раніше не писав, а це,
пробачте, рішився. І ще прошу - підкажіть, де дістати спеціальну
літературу, щоб трохи підкувати себе теорією, так би мовити, опанувати
секретами творчості".
Ясно! Тепер прочитаю вірша. Гм, тема актуальна. Про користь міндобрив
у вирощуванні сільськогосподарських рослин: "Хто органіки і міндобрив не
поскупиться, тому щедро вродить пшениця..." Зрозуміло. Пишу відповідь:
"Шановний товаришу М. П. Бузько. Ваш вірш до друку не схвалений..." і
так далі,
Через тиждень знову "заява" Бузька. І... що це? .Вірш, присвячений
мені? Справді: "Присвячую хорошій людині Романюку - відповідальному
секре-тарнюку!" Зміст: прийшла осінь, з дерев опадає листя. Воно кружляє
в повітрі, нагадуючи про те, що пора думати про теплі рукавиці й кожух.
Що ж, відповідаю: "Шановний тов. Бузько! Дякую за присвяту, але все
одно вірш до друку не підходить. Раджу читати класиків і писати про те,
що найбільш хвилює, що Вам зрозуміле, робити відкриття..."
Слово-як горобець, випустиш-не впіймаєш.
Цього разу надійшов товстенький пакет. У ньому вірші: про овочевий
кіоск в новому мікрорайоні (ось , вам і відкриття), про онука, який з
математики отримав незаслужену двійку (те, що хвилює!), про .газову
плиту і правила користування нею (автор - працівник газконтори,
виявляється, добре знає свій фах).
Пишу коротку відповідь: "Шановний... до друку не схвалено..." І все.
А це вчора, десь опівдні, до мого кабінету вбігає наш
фотокореспондент Слава Чухрай і кричить:
- Увімкни радіо, там про тебе!
Я увімкнув.
Дикторка приємним голосом говорила:
- Отже, на прохання нашого постійного радіослухача Миколи Панасовича
Бузька передаємо для Олега Юрійовича Романюка його улюблену пісню;
"Зачем вьі, девушки, красивих любите..."
Дослухавши пісню, я подумав: значить, незабаром прибудуть нові
"твори" від Бузька.
Можливо, й роман у віршах.