А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71

БЕРЕЗНЕВІ МЕТАМОРФОЗИ

За вікнами - сонце сміється. Чути синиччин голос: "Цінь-цінь,
теп-лінь..."
Дев'ятикласники - ні-ні та й погляне котресь туди, в шкільний сад, у
бік світло-голубої річки... Задумається... Забуде про урок.
А сидять ніби тихо.
Вчителька літератури замовкає, хмуриться.
- Валентино Іванівно, чому ви невеселі? Адже весна...
- Можна і в спеку відчувати мороз.
- Як це?
- Тоді, коли ви мене слухаєте уважно, працюєте добросовісно, то хай
там і сорок градусів морозу, а на душі тепло. Якщо ж навпаки - то і в
спеку зимно.
...Опісля, десь третього дня.
Захмарилось. Холодом війнуло. На такі витівки березень мастак.
Знову урок у дев'ятому.
Учні відповідають чітко, наче відмінники на екзаменах, трудяться
дружно, аж очі пломеніють.
Швидко сорок п'ять хвилин пролетіло.
- Що це з вами?-дивується радісно вчителька.
- А ми вам, Валентино Іванівно, весну робимо!