А. Коцюбинський
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71
У ЛІСІ ОЙ У ТЕМНОМУ...
Одна справа - купувати ялинку на ринку, інша -самому вибирати лісову
красуню на лоні природи. Так і так, сказав я завідуючому відділом,
дістану справжні ялинки. Знаю, мовляв, таке місце. Так що-відпускайте з
роботи. Новий рік на порозі...
Згодився начальник.
Взяв я з собою кухонну сокиру і електричкою прибув до лісу. Гарно так
довкола, любо, сніжок порипує, морозець пощипує. Дихати легко. Куди
бачиш, туди й ідеш. Хочеш-кричи, хочеш-у снігу качайся, співай. Ніхто
тобі нічого. Надибав ялинки. Під пухнастими шапками синіють вітами.
Стоять, ніби дорідні молодички. Уподобав щонайкращі. Прицмокнув
задоволене- і за сокирку.
Але якийсь дивний звук змусив озирнутися мене довкола. Невже лісника
дідько несе? А воно - рох-рох, рип-рип... Еге, думаю, н&безпека зліва.
Цілий табун диких кабанів суне. Попереду-ікластий вепр. Як "Запорожець".
Ікла - наче штики, сам кострубатий, наїжачений... Слідом-поросята, свині
трюхикають. Угледівши чи, мо, й почувши мене, ватажок став, підняв
писок. Знаючи про БОЙОВИЙ---чий характер "батьків" такого сімейства,
кинув я додолу сокирку, метнувся до найближчого дерева. Аби хто-небудь
дивився осторонь, як я на дуба дря-пався, то, напевне, тільки б ахнув.
Сиджу на гілці, міркую: погуляють ось тут лісові бродяги та й
посновиґають далі, а я тоді - ноги на плечі та драла звідси. Бо справи
кепські!
Сонце з полудня звернуло, а поросяча орда ще й досі нишпорила побіля
дубів, напевне, жолудів надибала під ними чимало, хрюкала, верещала,
словом, по-своєму розважалася... Морозець підкрадав
ся до моїх Ніг, холонуло за спиною, заклякли руки, бо, як мчав до
дерева, то ще й, на біду, рукавиці загубив... Гм, міркую я, чи не
збирається оця вепряча дружна компанія влаштовуватися отут на нічліг?
Незавидна моя доля... Хіба закричати?
- У-У-У-У-У-у! Гр-гр-гр! Др-р-р-р! Гав-гав-гав! Бах! Бах!- почав я
імітувати то шум автомобіля, то постріли з рушниці, то гавкання собак чи
завивання вовка...
Дивлюся - мої буренькі сполошилися. Ага, виявляється, можна і їм
гарненько страху нагнати! Ік-лань перший подався до болота, в зарослі
очерету. За ним - вся його свита.
Вирішив і я негайно залишити своє сідало. Чесно кажучи, це було не
так просто. Мабуть, коли несло мене вгору, то сучки пообламувались.
Отже, д9-велося стрибати. Приземлився в кучугуру снігу, на щастя, вдало.
Ну й біг. же я тоді!
По-перше, побоювався вепра. Ану як поженеться?!
По-друге, мене ще одна біда вичікувала: ось-ось мала підійти до 999
платформи остання електричка. На секунду затримаюся-і що, знову на
дерево лізти, дупла шукати? Навколо ж ні хатки, ні будки. Ліс.
Коли мій марафонський кидок завершувався - почувся гул. Електричка! А
тут ще якась нечиста сила зірвала з голови шапку і жбурнула у невідомому
напрямку. Оце тобі ще, якщо мало! Та грець з нею, з шапкою! Де ти її
шукатимеш у темноті? Себе треба рятувати.
У вагоні .електрички відігрівся, відхекався, опам'ятався. Ну, думав,
десятому закажу...
- Візьміть, товаришу, квиток. Підвів очі - кондуктор.
Лап-лап по кишенях - нема гаманця. Ще втрата! Я так і сяк... Коротше,
прийшов контролер і записав усе, що в таких випадках необхідно
записувати. Отже, доведеться і штраф платити. КажутЬі напасть не спить,
бо хати не має.
Додому з вокзалу чухрав я пішки. Вірив, що і в автобусі здибаюся з
контролером.
А вранці біля універмагу купив дві сосонки. Одну з них подарував
завідуючому.
- Вибачте, що не ялинка,- зітхнув.- Жалко було рубати. ' '
- Скільки вам за неї?- запитав завідуючий.
- Та що ви!-аж вигукнув я.-Це вам не в службу, а в дружбу. Вона мені
дісталася майже задарма. Просто приємна прогулянка. Спасибі, що
відпустили.
ПАРАД-АЛЛЕ
Снідаю і поглядаю у вікно. Навпроти - дитсадок. Першою, як завжди,
підпливла біла "Волга". Здається, заводська.
Потім скрипнув гальмами автокран. Незграбно розвернувся і здимів-
мабуть, на будову. Натомість до ажурних воріт підкотилася "Ніса".
Провурчав діловито "УАЗ". Хряпнули дверцята - зник.
О, "швидка допомога" летить. Як з'явилася, так і зникла -
блискавично.
Запахкав мотоцикл. А, ним пиріжки розвозять. Ого, "МАЗ" бегемотом
суне. Земля двигтить. "Москвич" причухрав. З "Водоканалу". Знову загуло.
"Ремонтна"... Парад-алле...
Допиваю чай, а дружина:
- Миколо, веди Василька в дитсадок. Чого у вікно встромився?
Беру Василька на плечі і весело гукаю:
- Поїхали, синочку, на батькові...